До шкільництва іслям із давніх часів був прихильний, і навіть тепер у найменшому мусулманському селі неодмінно буває школа. Ба нераз доводиться чути од мусулман зарозумілу, горду заяву, що їдея вселюдного шкільного навчання — то ідея суто-іслямська і що Европа засвоїла собі тую ідею тільки од мусулманського світа[2].
Заснувати школу вважалося завсіди за діло боговгодне тому, що головна мета мусулманської шкільної науки — навчити дитину читати пресвятий Коран і потрібні обов'язкові молитви. Коран і молитви повинні читатися не инакше, як тією самою святою мовою, якою вони й написані, себ-то старою арабською. Тільки ж навіть природні араби не гаразд уже розуміють тую архаічну мову, доки попереду не підучуться її, та й для арабів потрібна на те школа. А що ж казати про не-арабів! не-араби аж ніяк не можуть перебутися без шкільної науки, вже попросту й для того, щоб навчитися хоч-би механічно читати, тоб-то лиш вимовляти важкі й круті слова чужої, незрозумілої їм арабської мови. Місцем для школи, річ природня, зробився мечет, — і наука була од халіфських часів усе в руках духівництва („улемів“); а воно, до речи сказати, постаралося освятити свою науку всякими „хадісами“, себ-то переказами про те, що казав був про-
- ↑ Стаття О. Боголюбського про вищу освіту у арабів у Сирії, що попереду друкувалася в „Записках Історично-Філологічного Відділу“ (XVI., XVIII та XIX, а тут з неї подається окрема доповнена відбитка), може не надто буде яскрава для тих читачів, котрі не добре знають давніше освітнє становище Сирії, тієї колись турецької провінції. Для таких читачів не буде видко контрасту поміж тим, що було і що є тепер. Через те я вважаю за потрібне умістити перед статтею О. Боголюбського відповідну статтю свою, писану ще 1898 року в самій Сирії, серед арабської людности, а потім трохи доповнену 1904–5 року. В ній передреформний культурний рівень давньої султанської Туреччини її арабських провінцій зафіксовано, можна сказати, саме на грані XIX і XX вв. мало чи не на передодні тієї турецької революції, яка після декількох зусиллів повалила-таки і самого Абдул-Гаміда і його політичні та культурні порядки. Писав я тую статтю попереду на прохання д-ра Осипа Маковея, редактора „Буковини“, а потім з неї вийшов один з розділів моєї книжки „Мусульманство“ (1899).
- ↑ Між иншим див. писану в такім дусі передовицю Ісм. Гаспринського: „Та̂ріх-и меа̂риф“ (=„До історії освіти“) в бахчесарайському „Терджиман'і“ 1901 (=1319) р., № 48. Але в тому самому „Терджимані“ вже з чималим скептицизмом писано статтю „Медресе в минулому та майбутньому“ 1905, №№ 35, 36, 37 і д.
