В цім дусі й скеровує діяльність Академії президент її Мохаммед Курд-алі, колишній та теперішній міністр народньої освіти, відомий дамаський історик і літерат, що йому належить і сама ідея Академії та реалізація її.
Членів Академії (16 у Дамаску, не рахуючи президента) рекрутується споміж місцевих нотаблів та шейхів, відомих своєю вченістю з арабського погляду.
Мало не відразу-ж Академія му сіла пережити скрутну годину: через фінансову кризу року 1919 чотирнацятеро академиків не здобували утримання; але незабаром становище покращало, й первісний склад членів Академії відновлено. З року 1920 Академія вже почала видавати свій збірник. З-поміж членів Арабської Академії (цього року їх — 109 чоловіка) є й чужоземні орієнталісти, як от: Marçais (Tunisie); Massé (Algérie); Guy (Smyrne); Ferrand, Dussaud, Massignon, Bouvat (Paris); Guidi, Nallino (Italie); Asin (Espagne); Lopes (Portugal); Montet (Suisse); Hess (id.); Snouck-Hurgronje, Houtsma, Arendonk (Hollande); Margoliouth, Bevan (Angleterre); Hommel, Sachau, Brockelmann, Horovitz, Herzfeld, Hartmann, Mitwoch (Allemagne); Zetterstén (Suède); Oestrup, Buhl, Pedersen (Danemark); Kowalski (Pologne); Kratchkovsky (U.R.S.S.); Musil (Tchecoslovaquie); Macdonald (Amérique); Karsikko (Finlande) та ин.
Року 1923 Арабська Академія, проти своєї волі, увійшла до складу т. зв. Сирійського Університету, утвореного з Правничої та Медичної Шкіл. Відтоді не переставала вона добиватися собі автономії та й нарешті, таки допнулася свого: 15 березня року 1926 Найвищий Комісаріят визнав Арабську Дамаську Академію за установу автономну, незалежну від „Університету“.
Відтоді організацію цю вже не змінювано, й Академія могла працювати відповідно до принципів оповіщених у її програмі.
Як гадає президент Академії, самий факт її існування свідчить за те, що сирійська нація цілком достигла до наукової та соціологічної незалежности. Ми не розглядатимемо тут, що́ визначають терміни „сирійський“ та „арабський“, бо це заведе нас надто далеко. Досить сказати, що мова Академії — арабська, і члени її під іменням „арабський“ розуміють як сирійський, так і инші народи, що говорять цією мовою, хоч би етнічне походження їх було трохи відмінне від справжніх арабів. Націоналістично настроєні кола навмисне лишають це питання в тумані, щоб не послабляти ідеї арабської одности.
Щоб дійти своїх завдань, Арабська Академія вивчає та публікує ті арабські рукописи, котрі стосуються до історії, літератури та лінгвістики.
Вона санкціонує вживання неологізмів та наукових термінів і виправляє „стилістичні помилки“ авторів; перед тим, як видавати різні рукописи, встановлює справжній їх текст; та взагалі заохочує до літературної діяльности арабською мовою.
Виконуючи ці свої плани, Академія опублікувала досі І том своїх „Засідань" і має надалі видавати два томи що-року. Змістом своїм це ви-
