Але, це є „університет“ у цілковитому розуміннню цього слова. Не треба додавати, що в французькому університеті викладова мова французька, а в американському англійська, але обидва не забувають вивчати й арабську мову. — це так на Лівані, в Бейруті.
Не те ми бачимо в Сирії. Там вища освіта є, можна сказати, справа вчорашнього дня, є витвір компромісу поміж арабським націоналізмом і французьким бюрократизмом.
Але в Сирії, в протилежність Ліванові, справа вищої освіти перебуває цілком у руках держави, і офіційний штемпель на ній стоїть арабський, як і викладова мова, дарма що система її являє мішанину турецько-німецько-франко-арабських метод.
Вищу освіту в Сирії зосереджено в Дамаскові. Після всяких перекроїв, що на них ми тут не будемо спинятися, вона складається з „університету“ (і під цим терміном слід розуміти Арабську Академію з її установами), Вищої Правничої Школи та Медичної Школи.
Окремо стоїть французький Інститут мусулманської Старовини, Археології й Мистецтва.
Усі зазначені установи, звичайно, не можуть мірятися з Ліванськими університетами, але в міру сил і можливости спитуються утворити дещо своє, національне, хоч і засноване здебільшого на чужоземних зразках. У цій еволюції є дещо, що нагадує епоху Петра I.
У свойому місці ми трохи докладніше спинимося на еволюції цієї наймолодшої установи вищої науки в Сирії, а тепер докладніш опишемо характер і сучасне становище ліванської вищої освіти.
Розгляньмо, насамперед,
й залежні від нього установи.
Цей університет, що року 1925 відсвяткував п’ядесятирічний юбілей свойого існування, повстав почасти через бажання утворити конкуренцію „Сирійському Протестантському Коледжеві“ (майбутній американський університет), що успішно працював у Бейруті від року 1866.
Самий будинок, що його розпочато будувати в жовтні року 1871, закінчено було за двоє років, але вже в листопаді року 1875 розпочато читання лекцій у тимчасовому приміщенні.
У теперішньому свойому вигляді університет являв собою величезний будинок строгої архітектури, на три крила й на 2-3 поверхи, розташований у горяній частині Бейрута й чолом звернений до моря.
Три зазначені павільйони ділять чоло на три частини й кожен павільйон тягнеться 57 метрів завдовжки. Середній павільйон зайнято під церкву, що її збудовано в мавритансько-візантійському стилі; склепіння підтримують 150 колон конхоїдального мармуру.
Високі портики оточують два внутрішні двори, широкі коридори впоряджено на всіх поверхах, і будинок являє типовий зразок манастирської й шкільної архітектури. Скрізь сила світла.
