бувають і в Єгипті культурними і політичними прихильниками французів та супротивниками англійців, тимчасом як вихованці бейрутського американського протестантського колледжа (одні — вже й навернені до протестантства, другі, — ще православні, а як деякі — то й мусулмани) дають найліпший контингент робітників для літератури й печати англофільської. Англофільська арабська печать стоїть у Єгипті безмірно краще, ніж яка инша, бо всі найкращі літературні арабські талани — англофіли[1]. Звичайно, шо трапляється иноді поміж англофілами, французофілами й иншими „філами“ деяка полеміка, буває взагалі антагонізм; тільки ж те все не перебиває їм разом, укупі, вести арабів до однієї спільної мети, до европеїзування, та й то не самих христіян, ба так само й мусулман. Бо пересічний араб-мусулманин не надає жадної ваги питанню, чи мусулманство, чи христіянство визнає якийсь арабський письменник або редактор; коли книжка писана по-арабськи й по-путящому, то її любісінько читає й араб-мусулманин. Ба араби-мусулмани пишаються, як своїм рідним, журналом „Гиляль“ („Молодик“) христіянина Зейдена (англофіла), де, між иншим уміщуються преінтересні романи редактора із староарабського життя, або журналом „Мо́ктатаф“ („Вибірка“) христіян Сарруфа і Нимра (англофілів), — журналом, що ведеться з солідною науковістю, а його обидва редактори — доктори філософії.
Само собою розуміється, що ті араби, котрі здобули свою найвищу освіту в мусулмансько-схоластичному Азгарі і не терплять европейського духа, ставляться і до арабської европолюбної літератури неприхильно і боряться проти неї не тільки науковим, ба й дневникарським способом. В Єгипті єсть і іслямофільська печать, і то впливова. Ба навіть на ввесь світ, чи (прихильно) серед мусулман, чи (неприхильно) серед европейців, здобула собі широку славу й розголос каїрська іслямсько-консервативна політична газета „аль-Мое́йяд“ („Богоспоможена“), заїлий ворог христіянської цивілізації взагалі, а англійського панування в Єгипті з-осібна. Її можна навіть уважати за орган всеіслямський, спеціяльний орган консервативних мусулман усіх країв і народів, бо нема такої мусулманської країни, де б у „Мое́йяда“ не було пильних читачів і дописувачів. Тільки-ж терпима арабська вдача доводить до того, що навіть поміж азгарцями починає вже буяти европейський дух, а загал арабів не перестає перейматися европеїзмом із кожним днем усе більш та більш.
Треба завважити, що єгипетська арабська преса має величезний вплив не тільки на тих арабів, що живуть в Єгипті, ба так само й на тих, що зостаються в поневоленій Сирії. Бо через европейські поштові бюра в Туреччині, до яких не сміє пхати носа турецька цензура, єгипетські часописи й книжки можуть наводнювати собою й Сирію (до речи сказати, це не може бути дуже люба річ для царської Росії, бо англофільська арабсько-єгипетська преса розповідає й сирійцям із палестинцями
- ↑ І заразом — вороги російського правительства. Надто яскраво виявляється це саме отепер підчас теперішньої російсько-японської війни.
