низку лекцій про іслям, доводячи, що це релігія поступова[1]. Замітний теж — талановитий єгипетський богослов Мохаммед Ферід Видждій, автор багатьох праць про згідність ісляму з европейською цивілізацією.
Що до літератури, то Єгипет — огнище всеарабського літературного життя.
Найкращі й найпоступовіші арабські письменники виробляються в Сирії (кожен сирієць, коли хоч трохи письменний, так і пнеться писати та друкувати); тільки ж утиски турецької цензури перевищують усе, що тільки можна собі придумати[2]. Французам (наприклад, єзуїтам, що видають науковий журнал „аль-Ма́шрик“), або американцям, ще якось можна дати собі раду проти нахабности турецької цензури; ну, а турецьким підданим — ні. Через те, хоч у Сирії друкується і книжок і часописей багацько, всі котрі-цікавіші писання та статті доводиться одсилати до Єгипту, де іще од часів хедіва Ісмаїла (1863—1879) завелася воля преси, а за англійської окупації зробилася така, як в Англії. Після російсько-турецької війни (1877-1878) і настання в Єгипті англійської окупації зачали з-по-під турецького гніту Сирії переселятися в вільний Єгипет цілі маси сирійців, щоб пожити кращим життям; поміж тими імігрантами була й безліч сирійських письменників. Вони, приязно привитані й піддержані англійцями, надхнули єгипетську пресу новим духом, і літературне арабське життя в Єгипті аж закипіло; — самісіньких часописей єсть понад сто.
Одмітна риса сучасної арабської літератури, розвитої в Єгипті переважно через нахожих сирійців, це — з одного боку — гаряча прихильність до своєї давнини, до давнього арабського письменства, до його переказів, до його класичної мови, а з другого боку — гарячковий запал до европейської літератури, науки (в тім числі й до орієнталістики) і перенесення її результатів на арабський ґрунт, на арабську мову.
Найталановитші літератори — то саме-іменно оті христіяни сирійці, котрі виховалися попереду в бейрутських місіонерів, а далі де-небудь на університетах Европи або Америки. Поміж ними бувають усякі відтінки; між иншими мароніти[3], що виховалися в бейрутських єзуїтів, звичайно
- ↑ Про цю позначну сучасну мусулманську особистість, див. найновішу статтю в „Терджимані“, 1322 (1904), чч. 55,56 i 57: „Мюфті-йи дійар-и Мисир“, написану за каїрським часописом „Тюрк“.
- ↑ Навіть на Лівані, себто в країні автономній, що має свій власний вибірний парламент, газета „Любнан“, спробувавши дати рецензію в 1899 році (ч. 283) на перше видання мого „Мусульманства и его будущности“, не зважилася навести заголовка тієї книжки, бо боялася причепи й халепи од турецької цензури: самий заголовок („Будущность“) — то є натяк на самостійне думання. Ціла рецензія на мою книжку обернулася під цензорським пером в переклад або переповідання лиш деяких, зовсім другорядних уступів з моєї книжки, а глухо додано, що в книжці єсть іще чимало „инших“ цікавих речей.
- ↑ Маронітська церква в Сирії перебуває в унії з Римом.
