в напрямі західньо-наукового шкільництва всі инші мусулманські країни. Річ це — тим позначніша, що й Мехеммед-Алій, перший реформатор єгипетського шкільництва, і всі дальші хедіви (з корінного роду — неараби) не в повній мірі розуміли, яку велику вагу мають школи для поступу громадянства: на військо вони видавали гроші з безмірно більшою охотою. Тільки ж так чи йнак, а Єгипет кінець-кінцем геть-увесь укрився й нижчими й середніми й вищими школами (державними й приватними, в тім числі й місіонерськими), а тепер там уже вважається за відповідну річ — заснувати навіть всеарабську Академію Наук (поки що, тільки для словесности). Із вищих шкіл визначаються: „учительський інститут“, „школа права й управи“, „школа вмілостей (механічних наук) і реместв“, „політехніка“, славнозвісна на цілім світі „школа єгиптології“ з її европейськими керманичами, і ин. Для медичної науки чимало єгиптян воліють краще їхати до Бейруту — до французів-єзуїтів або американців-протестантів. Мабуть чи не головна недостача для Єгипту — тая, що шкіл середніх не гурт, не стільки, скільки слід би; тому й вищі школи запорожнюються не по путящому, ідуть туди люди недостатньо освічені, що не всі можуть перейнятися, так сказати, ідеальною стороною науки[1].
Треба завважити, що для арабського плім'я найвищі школи єгипетські і найвищі сирійські обопільно доповнюють одні одних, і являються вони для арабського плім'я однією спільною цілістю, бо між Єгиптом і Сирією держаться дуже тісні відносини економічні, культурні й духові[2].
Слід сподіватися, що в єгипетсько-сирійських арабів уже в близькім часу геть зникне навіть дрібний антагонізм до культури европейців, до їх науки і їхніх порядків. Бо на що вже консервативний народ попівство, улеми, а й вони в Єгипті потроху лібералізуються в европейському дусі. От, голова єгипетського духівництва, єгипетський муфтій шейх Мохаммед-Абду (він же й учений азгарський професор) їздив на літо з Єгипту до европейських університетів; і його можна було бачити, приміром, у Женеві, де він, у своїй національній арабській довгій джуббі (плащі) та з ученою наміткою на голові, сидів серед студентів женевського університету і слухав разом із ними лекції про французьку мову. Тепер він зовсім вільно пише тією „ґяурською“ мовою та й дуже уважно слідкує за тим, як тече й розвивається европейська наукова й філософська думка: а серед свого клеру, не уважаючи на анатеми декотрих своїх зашкарублих колег, Абду популяризує пошану до европейської культури й освіти. Торік (1903) він їздив в Англію та й виголосив у Кембріджському університеті
- ↑ А що араб уже й з природи своєї — чоловік над міру практичний і повний не дуже симпатичного „реалізму“, то, коли з нього людина, тільки на половину освічена, то він викликає в нас не зовсім любе вражіння; здається, що це — людина віддана лиш матеріяльним вигодам.
- ↑ Багато сирійських родин мають родичів у Єгипті, торгові зносини поміж обома краями дуже жваві, письменники сирійські друкують свої писання в Єгипті (де нема цензури) або й зовсім переїздять до Єгипту, щоб видавати там часописи, і т. и. Дещо про це сказано буде далі).
