(„Справедливість“), що своїм тоном аж надто нагадує славетню „Домашнюю Бесѣду“ Аскоченського. Зовнішній вигляд „аль-Ада̂ле“ — то чвертка на три шпальти, задрукована тільки з одного боку; брудний папір; збитий, неохайний шрифт; ціна — півкопійки (мільєм, хоч номінальна ціна, нехай і два мільєми). Як і всі єгипетські газети, „аль-Адале“ виходить з друкарні уже після обід і одразу переходить до рук тисячі газетників, що й розпродують її на майданах трамвайових, на майдані Езбекіййе та в инших велелюдних місцях. Через свою дешевість та приступну мову, „аль-Адале“ може добре популяризувати ворожнечу проти західників серед нижчих народніх клас. Її видавець, Мохаммед аль-Хейямій — реакціонер і страшенно нетолерантна людина. Усе, що хоч трохи відгонить немусулманством, його газетинка атакує з нестриманою лютістю, не додержуючи будь-якої елементарної пристойности, нічим — так мовити — не прикриваючи голе грішне тіло, без жадного фигового листка[1].
Азгарці мають ще скількись инших органів. З-поміж них визначаються: тижневик „Танта̂“ (названий так за ім'ям невеличкого єгипетського міста, відомого тим, що в ньому є гробниця святого чудотворця Ахмада, — виходить з 1897 р. Другий тижневик — „аҫ-Ҫа̂ԑиԛа“ („Блискавка“), що видається теж з 1897 р., — намагається бути поступовим. Місячник „аль-Ислям“ („Мусулманство“), заснований р. 1893 і присвячений, як сказано в заголовку, „науці, словесності та історії“, консервативно проводить ідеї Азгара; але рівночасно він свідомий того, що треба пристосовуватися до нових подувів, треба вважати на те, що західництво перемагає, і пристосувати до нього іслямську релігію так, шоб вона за нової ситуації не втрачала, ба вигравала.
А що араб своєю вдачею надзвичайно толерантна людина, і релігійний фанатизм не в його природі, то можна сподіватися, що тупа нетермимість супроти европейської цивілізації, яку старанно сіють деякі органи азгарської партії, не пустить глибокого коріння серед арабів. Навпаки, можна сподіватися, що кінець-кінцем справдиться об'єктивно висловлене (вищенаведене) побажання католицького „аль-Ма́шрик“-а, звернене до медресе Азгарської, а саме — що Азгар, окрім старанного вивчення своїх старо-мусулманських наук богословських, засвоїть так само нову, нецерковну науку европейських університетів і зможе обернутися коли не в правдивий університет (на це надії нема), то в таку мусулманську духовну академію, яка стоятиме на науковому рівні принаймні аналогічних европейських вищих шкіл.
Та це ще справа майбутности. А поки-що, Азгарська медресе притулок середньовікової схоластики.
- ↑ [Примітка 1928 р. Як почалася світова війна 1914 року, на націоналістичну іслямську пресу впали заборони. „Моейяд“ перестав виходити 1915 року].
