До нашого огляду ми вносимо тільки ті европейські писання XVI в., котрі мають характер загальніший, тоб-то торкаються історії (або побуту) Туреччини більше-менше в цілому, а не в окремих епізодичних моментах. (Приміром, відокремлене якесь оповідання про турецьке завоювання тієї чи иншої країни, про якийсь пам'ятний бій і т. и. не мають увіходити в цей-о наш огляд, бо їм місце не тут, а в бібліографії спеціяльній).
Звичайно, що й серед загальніших писань нашу увагу притягати, по суті, повинні лиш ті, з яких можна справді витягти факти нові та реальні. Тільки-ж на самому початку нашого огляду нехай фігурують дві такі книжки, що по суті являються й не джерелами для історії Туреччини, а тенденційними, ворожими та ще й перестарілими памфлетами проти неї і проти турецької релігії — мусулманства. Одна з них (автор о. Ріккольдо, чи — з латинська — о. Рихард) була геть уся пережитком іще й для XIII в. і, з певним розголосом, наново була піднесена європейцям XVI в. в характері ніби історичного джерела. І друге писання (автор Ів. Боєм) не далеко одійшло од першого, але доводиться й на ньому спинити увагу хоч побіжно, бо воно сталося як-найпопулярнішим писанням, звідки Европа довго-довго не переставала черпати звістки про турків та про їхній побут і віру.
1) Turchicae spurcitiae et perfidiae sugillatio et confutatio, duobus libellis lectu iucundissimis nec minus gratis conclusa. Quorum prior — foedissimos mores et turpissima instituta eorum aperit et confutat. Posterior — alcoranum, turchicae perfidiae instrumentum, validissimis argumentis improbat, confutat, explodit. Est autem Richardi, ordinis praedic., e graeco (cum apud Latinos minus cultus extaret) nuper tralatus. Praemissis quibusdam de Turcharum in christianum nomen odio et Christianorum in eos iam concepta resistentia: lectu non indignis: et utriusque operis titulis seu capitibus. Париж 1514 (що, зрештою, на титулі не зазначено), 4 ff. + 97 ff.[1]. Очевидячки, ще з рукопису, та й то з грецького, а не з латинського, зроблено московський переклад, десь певне 1489 р.[2]. Справжнє авторове ім'я
- ↑ В латинських цитатах звук u (навіть коли його друковано буквою v) ми скрізь віддаємо буквою u. Прим, цитуємо «Turca», а не «Tvrca».
- ↑ «Сказаніе о срацынской вѣрѣ. Начало сей книзѣ изложено бысть отъ латынина Риклада, сущу ему бывшю въ чину учителя по закону срачиньскому и пакы возвратившюся ему къ своей вѣрѣ латыньстѣй въ всяси (sic!)» — в липневій книзі Макаріївських «Четій Міней» XVI в. (під 31 липня). Перекладач-московець в кінці наводить заяву татарина-мусулманина, що од Мохаммедової смерти до тих часів «по татарьскы отошло 800 лѣтъ и 80 и 4». Цифра «татарських» (тоб-то місяцевих) 884 років — це виходить 857 років сонячних, а що Мохаммед помер 632 року, то датою для московського перекладу буде: 632+857=1489-ий рік. А. І. Соболевський у своїй розвідці: «Переводная литература Московской Руси XIV–XVII вѣковъ» (Спб. 1903, в «Сборникѣ Росс. Ак. Н.» т. 74, ст. 3–5) до цифри «632» одразу додав цифру «884», не знаючи, що «татарські» місячні роки треба попереду перевести на сонячні. Через те у нього вийшла неправдива дата для московського перекладу: 1516 р.
