Всесвітнього інтересу набірає історія Туреччини з того періоду, як турки-османи розповсюднилися по цілому Балканському півострові і тяжко побили з'єднане европейське лицарство під Нікополем 1396 р., а далі, протягом XV та XVI в. в., запанували і над Царгородом (Мехеммед II), і над Середземним морем (Сулейман I Пишний), і над чималою частиною католицько-европейських володіннів, та й сталися безпосередніми сусідами мало не для всіх народів («bo już máło nie wszyscy máją ie sąsiády», так і писав про турків польський поет Рей XVI в.)[1]. Тодішня Европа тремтіла перед турками не тільки жахаючися їх. Ні, тремтіла вона й солодко потерпаючи та й напружено чекаючи: а чи не присунуться завойовники-турки ще далі, ще близче? а чи не звоюють вони, на радість европейській людності, ще й инші краї культурної Европи? а чи не запровадять вони в Европі своїх спасенних, турецьких порядків? Для нас-слов'ян той період — тим цікавіщий, що з Туреччини була тоді держава в значній мірі слов'янська-таки, в ній мова слов'янська була навіть напів-офіційна; а наші бідолашні українські невільники, що безконечними гуртами діставалися до Туреччини через татарський кримський полон, надавали Туреччині почасти навіть деякого характеру українського, особливо коли ті українські невільники вбивалися в силу, бо «турчилися-бусурменилися, для розкоші турецької, для лакомства нещасного»[2] Славна султанша Роксолана, жінка Сулеймана Пишного, що за кожним її рухом і словом уважно й тривожно слідкували західньо-европейські дипломати, то-ж була наша землячка, дочка православного попа з галицького Рогатина, яку людолови-татари захопили були в полон та й привезли до турків, а вона сталася турецькою султаншою, і самого Сулеймана Пишного, наймогутнішого з усіх османських султанів, узяла в свої руки та крутила цілою турецькою державою й европейськими від-
- ↑ Źwierciadło, 1567, л. 258 об.
- ↑ Відомі слова з кобзарської думи про Марусю Богуславку.
