області. 1924 року в Новій Басані налічувалося 1943 господарства і 8341 чоловік населення[1].
Партійний комітет, волвиконком і КНС проводили велику роботу щодо відбудови господарства і здійснення соціалістичних перетворень. Вони забирали надлишки землі в куркулів і віддавали незаможникам. Комнезам допомагав придбати інвентар і одержати посівний матеріал із фондів держави. За участю КНС 1923 року в селі організовано споживче й кредитне товариства. Поступово розширювалися посівні площі, зростала врожайність сільськогосподарських культур. Крім зерна для посіву, держава давала в кредит сільськогосподарські машини, будівельний матеріал тощо. 3–4 рази на рік у Новій Басані відбувалися виїзні пленуми Ніжинського окрвиконкому, де обговорювалися питання, які найбільше цікавили селян, зокрема про організацію колективних господарств. Активну участь у пленумах брали члени комнезаму.
Партійна організація і райвиконком приділяли велику увагу розвитку охорони здоров'я й культури. У Новобасанській лікарні працювали лікар, фельдшер і акушерка. Було дві аптеки. В селі діяли сельбуд, бібліотека, три школи, де навчалося понад 600 учнів, 1920 року відкрито професійно-технічну школу, яка мала слюсарно-механічний і ткацький відділи. Вчителі разом з групами товариства «Геть неписьменність!» проводили заняття у двох школах лікнепу. Сотні дорослих людей, часто похилого віку, сідали вечорами за парти, за якими вдень сиділи їхні діти й онуки.
Авторитет комуністів у селі зростав рік у рік. Якщо в 1924 році парторганізація налічувала 16 чоловік, то в 1926 році вже 31[2]. Активним помічником комуністів була комсомольська організація, створена в 1920 році, очолював її Г. С. Галась. Комсомольці залучали молодь до громадських організацій, брали активну участь у роботі сельбуду, ліквідації неписьменності. 1924 року в селі було вже 55 комсомольців, у т. ч. в профтехшколі — 30. 1924 року в школах села виникли піонерські організації.
Незважаючи на те, що становище бідняцьких господарств поліпшилось, вони були неспроможні повністю задовольнити власні потреби й потреби держави. Життя вимагало переходу до нових, соціалістичних форм господарювання. Виконуючи рішення XV з'їзду ВКП(б), парторганізація й сільрада неухильно втілювали в життя генеральну лінію партії щодо колективізації. Значну роль у кооперуванні сільського господарства відіграв КНС. Навесні 1927 року 41 бідняцьке господарство — члени комнезаму — об'єдналися в ТСОЗ. 1928 року на хуторах Грузькій і Полінівці теж були створені ТСОЗи, які придбали сільськогосподарські машини, зокрема перший трактор. ТСОЗи стали основою для створення колективних господарств. Незважаючи на те, що куркулі розгорнули агітацію проти вступу селян у колгоспи, погрожували спалити садиби тих, хто вступить до артілі, у активіста С. Ситенка спалили хату, затримати хід колективізації їм не вдалося.
Перший колгосп «Шлях бідноти» виник 1930 року на Полінівці. До нього вступило 30 господарств, що користувалися 150 га землі. Організаторами колгоспу були комнезамівці М. В. Зубець і С. Я. Гузько[3]. Протягом 1930–1931 рр. у селі виникло ще 11 артілей. Через два роки здійснено об'єднання колгоспів — з 11 стало 4: ім. Леніна, ім. Сталіна, «Перше травня» і «Пролетар». Це були великі господарства, для керівництва якими ще не мали досвіду й кадрів, тому 1935 року з чотирьох колгоспів утворили сім: ім. Леніна, ім. Сталіна, ім. Косіора, ім. Постишева, ім. Шевченка, «Перше травня» і «Пролетар». Значну допомогу в організаційно-господарському зміцненні всіх артілей подала Новобасанська МТС, створена в 1931 році. На колгоспні поля вийшла потужна техніка. В серпні 1936 року колгоспам було урочисто вручено державні акти на вічне користування землею.
