кількість реєстрових козаків збільшувалась до 6 тис. чоловік[1]. В документах про ці події вперше згадується Крюків, що тепер є правобережною частиною Кременчука.
Проти польського панування в 1638 році почалось народне повстання на чолі з Яковом Острянином і Карпом Скиданом. В жорстоких боях повстанці визволили багато міст Лівобережжя, в т. ч. і Кременчук. Однак сили були нерівні, і в 1641 році загони Ієремії Вишневецького захопили Кременчук. Але па цей раз уже недовго довелося терпіти польський гніт.
Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького з Кременчука було вигнано польських магнатів, і він став сотенним містом Чигиринського полку. Після смерті Хмельницького козацька старшина Кременчуцької сотні зрадила і перейшла на сторону Польщі. Але козацька біднота і ремісники залишились вірними Росії. В 1662 році вони героїчно витримали осаду військ зрадників. Пізніше їм на допомогу прибули війська московського воєвода Г. Г. Ромодановського.
Непокірних кременчужан намагався втихомирити Іван Брюховецький. Ставши гетьманом Лівобережжя в 1663 році, він тоді ж «ходив під Кременчук і спалив його, але фортеці з козаками, які виступали проти нього, не міг узяти і відійшов до Гадяча»[2]. Після Андрусівської угоди 1667 року Кременчук включили до Миргородського полку[3].
В середині XVIII століття в Кременчук із Запорізької Січі приїжджав український художник П. В. Петрашів (1738—1772 рр.). Він тут розписав іконостас Успенської церкви і на замовлення генерала Ісакова створив ряд картин.
Після визволення Південної України від турецького поневолення Кременчук у 1765 році був оголошений губернським містом Новоросійської губернії.
В 1784 році з Новоросійської і Азовської губерній було створене Катеринославське намісництво. Ця подія урочисто відзначалася в Кременчуці. До намісництва Кременчук ввійшов як повітове місто, хоч губернські установи в ньому залишалися до середини 1789 року.
В 1784 році у місті була епідемія чуми, яка заподіяла багато лиха. Для боротьби з чумою до Кременчука прибув доктор медицини Д. С. Сущинський. Він провів ряд сміливих дослідів, які зробили відомим його ім’я не тільки в Росії, але й за кордоном[4]. Його наукова праця — «Краткое описание микроскопических исследований о существе яда язвенного, которые производились в Кременчуге» була видана в Петербурзі у 1792 році. Невтомний лікар врятував життя тисячам кременчужан.
У 80-х рр. XVIII століття в Кременчуці жив і працював грузинський поет Бесікі (Віссаріон Габашвілі).У вересні 1787 року до нього з Миргорода приїжджав Давид Гурамішвілі, який через земляків передав у Грузію свою книгу «Давитіані»[5].
Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. місто служило базою російських військ. Тут будувалися кораблі для Чорноморської флотилії — фрегати, канонерки тощо. Тоді ж у Кременчуці було засновано збройовий завод з ливарним, ковальським, слюсарним та іншими цехами. Серед робітників було багато російських майстрів, що приїхали сюди з міста Тули.
Саме в ці роки у Кременчуці побували великі російські полководці О. В. Суворов та М. І. Кутузов. Суворов командував Кременчуцькою дивізією. Тяжко поранений у знаменитому Кінбурзькому бою, він всю зиму і весну 1788 року лікувався в кременчуцькому госпіталі[6].
- ↑ Історія Української РСР, т. 1. К., 1953, стор. 192.
- ↑ Летопись Самовидца. К., 1878, стор. 262.
- ↑ Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 309.
- ↑ Г. Шторм. Дети доброй надеждн. М., 1959, стор. 30.
- ↑ Д. Косарик. Шевченківські місця на Україні. К., 1956, стор. 32—33.
- ↑ І. Головащенко. О. В. Суворов у Кременчуці, газ. «Прапор ленінізму» (Кременчук), 22 жовтня 1960 р.
