Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область.djvu/481

Ця сторінка вичитана

кількість реєстрових козаків збільшувалась до 6 тис. чоловік[1]. В документах про ці події вперше згадується Крюків, що тепер є правобережною частиною Кременчука.

Проти польського панування в 1638 році почалось народне повстання на чолі з Яковом Острянином і Карпом Скиданом. В жорстоких боях повстанці визволили багато міст Лівобережжя, в т. ч. і Кременчук. Однак сили були нерівні, і в 1641 році загони Ієремії Вишневецького захопили Кременчук. Але па цей раз уже недовго довелося терпіти польський гніт.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького з Кременчука було вигнано польських магнатів, і він став сотенним містом Чигиринського полку. Після смерті Хмельницького козацька старшина Кременчуцької сотні зрадила і перейшла на сторону Польщі. Але козацька біднота і ремісники залишились вірними Росії. В 1662 році вони героїчно витримали осаду військ зрадників. Пізніше їм на допомогу прибули війська московського воєвода Г. Г. Ромодановського.

Непокірних кременчужан намагався втихомирити Іван Брюховецький. Ставши гетьманом Лівобережжя в 1663 році, він тоді ж «ходив під Кременчук і спалив його, але фортеці з козаками, які виступали проти нього, не міг узяти і відійшов до Гадяча»[2]. Після Андрусівської угоди 1667 року Кременчук включили до Миргородського полку[3].

В середині XVIII століття в Кременчук із Запорізької Січі приїжджав український художник П. В. Петрашів (1738—1772 рр.). Він тут розписав іконостас Успенської церкви і на замовлення генерала Ісакова створив ряд картин.

Після визволення Південної України від турецького поневолення Кременчук у 1765 році був оголошений губернським містом Новоросійської губернії.

В 1784 році з Новоросійської і Азовської губерній було створене Катеринославське намісництво. Ця подія урочисто відзначалася в Кременчуці. До намісництва Кременчук ввійшов як повітове місто, хоч губернські установи в ньому залишалися до середини 1789 року.

В 1784 році у місті була епідемія чуми, яка заподіяла багато лиха. Для боротьби з чумою до Кременчука прибув доктор медицини Д. С. Сущинський. Він провів ряд сміливих дослідів, які зробили відомим його ім’я не тільки в Росії, але й за кордоном[4]. Його наукова праця — «Краткое описание микроскопических исследований о существе яда язвенного, которые производились в Кременчуге» була видана в Петербурзі у 1792 році. Невтомний лікар врятував життя тисячам кременчужан.

У 80-х рр. XVIII століття в Кременчуці жив і працював грузинський поет Бесікі (Віссаріон Габашвілі).У вересні 1787 року до нього з Миргорода приїжджав Давид Гурамішвілі, який через земляків передав у Грузію свою книгу «Давитіані»[5].

Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. місто служило базою російських військ. Тут будувалися кораблі для Чорноморської флотилії — фрегати, канонерки тощо. Тоді ж у Кременчуці було засновано збройовий завод з ливарним, ковальським, слюсарним та іншими цехами. Серед робітників було багато російських майстрів, що приїхали сюди з міста Тули.

Саме в ці роки у Кременчуці побували великі російські полководці О. В. Суворов та М. І. Кутузов. Суворов командував Кременчуцькою дивізією. Тяжко поранений у знаменитому Кінбурзькому бою, він всю зиму і весну 1788 року лікувався в кременчуцькому госпіталі[6].

 
  1. Історія Української РСР, т. 1. К., 1953, стор. 192.
  2. Летопись Самовидца. К., 1878, стор. 262.
  3. Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, стор. 309.
  4. Г. Шторм. Дети доброй надеждн. М., 1959, стор. 30.
  5. Д. Косарик. Шевченківські місця на Україні. К., 1956, стор. 32—33.
  6. І. Головащенко. О. В. Суворов у Кременчуці, газ. «Прапор ленінізму» (Кременчук), 22 жовтня 1960 р.