району та доселення поблизу сіл Радуцьківки і Максимівки Кременчуцького району. Пам’ятки роменської культури (VIII—X століття н. е.) досліджувалися в Полтаві та в селі Опішні Зіньківського району.
Понад 50 знахідок, виявлених на території області, належать до періоду Київської Русі (IX—XIII століття), найбільш відомі з них — могильник, городище та поселення біля села Броварок Гадяцького району. На могильнику розкопано 80 курганів VIII—-X століть; 3 поховання — на могильнику біля села Скоробагатьки Лохвицького району.
Численні скарби, знайдені на Полтавщині, свідчать про майнову нерівність і нагромадження багатств в окремих слов’янських сім’ях уже в перших віках нашої ери. Скарби срібних римських монет II—III століть н. е. знайдено біля сіл Остапове Великобагачанського району та Лукищини Полтавського району. Поблизу села Великої Рублівки Котелевського району виявлено скарб золотих монет кінця IV — середини V століття н. е. Під селом Яхниками Лохвицького району та під Полтавою розкрито скарби срібних прикрас початку X століття н. е. Особливий інтерес становить величезний скарб VIII століття н. е. (вагою 75 кг), знайдений у 1912 році поблизу села Малої Перещепини (нині Новосанжарського району), що складався з речей візантійського та іранського походження[1].
Зустрічаються на території Полтавщини сліди перебування в цей час і неслов’янських народів. Біля села Мачух Полтавського району виявлено горно з десятьма посудинами VIII століття н. е., близькими за типом до салтівської сармато-аланської культури.
На території Полтавщини в VIII—IX століттях жили переважно сіверяни.
У XI—XIІ століттях цей край входив до складу Переяславського князівства. Тоді була «осажена містами», тобто більш-менш густо заселена, тільки західна частина Полтавщини, до річки Сули. В числі найстаріших поселень стародавньої Русі літописець згадує такі міста на території нинішньої Полтавщини, як Хорол (1084 рік), Говтва (1095 рік), Горошин (1096 рік, тепер село Горошине Семенівського району), Кснятин (1069 рік, тепер село Снітин Лубенського району), Лубни (1107 рік), Пісочинь (1092 рік, тепер село Піски Лохвицького району), Пирятин (1155 рік), Луком’є (1179 рік), Лтава (Полтава, 1174 рік), Лохвиця (1320 рік). Звичайно, не всі вони були справжніми містами, деякі, певно, відігравали роль прикордонних укріплень.
Нижня і середня течія Ворскли становила частину південного кордону древньоруської держави, який відокремлював її спочатку від печенігів, а згодом — від половців та інших кочових племен. З середини XI століття і до татаро-монгольської навали територія сучасної Полтавщини була ареною безперервної боротьби з половецькими ордами.
У 1238—1239 рр. татаро-монголи загарбали середнє Подніпров’я. Частина населення з Полтавщини, рятуючись від них, відійшла на Полісся, інші шукали глухі, неприступні для татарської кінноти місця і продовжували займатися сільським господарством та промислами.
У XIV—XV століттях територія Полтавщини була захоплена литовськими, а пізніше — після Люблінської унії 1569 року — польськими феодалами, які встановили тут режим нещадної кріпосницької експлуатації. Про заселення цього краю протягом XVI — першої половини XVII століть можна судити з карти України, складеної французьким інженером Бопланом, що перебував на польській службі. В межах сучасної Полтавської області на карті позначено понад 300 поселень, серед яких були міста, слободи, села. Найгустіше заселялися землі на берегах рік Сули та Хоролу. На побережжі і в долині Дніпра значилося тільки
- ↑ А. А. Бобринский. Перещепинский клад. Материалн по археологии России, Полтава, 1914, стор. 117—120.
