Галицько-Волинського князівства, був збудований на території староруського городка, який існував набагато раніше, але про який немає літописних згадок[1].
Вперше про Львів згадується в Галицько-Волинському літописі в описі пожежі Холма, яка сталася, за уточненими даними, навесні 1256 року[2].
Точна дата заснування міста невідома. Найбільш імовірно, що це було в другій половині 40 — на початку 50-х років XIII століття.
Засновником міста був видатний полководець свого часу галицько-Волинський князь Данило Романович (1202—1264 рр.). Назву місто одержало від імені його сина Льва.
У Львові, як і в інших містах цього періоду, центральне місце займав княжий замок, що стояв на Княжій горі (Високий Замок). В 1259 році після перемоги хан Бурундай примусив галицько-Волинських князів зруйнувати укріплені міста, що призвело до знищення і львівського замку. Але пізніше він був відбудований і в 1286 році вже дав жителям міста захист від монгольського нападу, очолюваного ханом Телебугою.
Біля гори, на якій стояв замок, було розташоване підгороддя — місто, яке було досить великим. Воно займало територію від теперішнього високого замку на північ до села Знесіння, а на захід і південь — до річок Полтви (тепер вулиця Полтвяна) і Пасіки. Центр його займав територію біля північно-західних схилів Княжої гори. Тут була вже волика кількість будинків, близько 10 православних церков, 2 католицьких костьоли. Найгустіше були заселені місця, де тепер площа Старий Ринок і початок вулиці Богдана Хмельницького[3].
Вздовж узгір'я простягалась головна вулиця міста — Волинська дорога. Тут знаходилась й головна торговельна площа. В місті були й інші вулиці — Галицька, Глинянська або Подільська, а також вулиця, що йшла в бік міста Городок. На початку XIV століття місто було значно розбудовано і мало чималу кількість населення.
Провідне місце в економіці міста займали ремесло і торгівля. Розвиток продуктивних сил обумовив поглиблення суспільного поділу праці, виділення з сільського господарства ремесла, яке зосереджувалося в окремих поселеннях. Разом з тим розвиток торгівлі викликав необхідність утворення постійних ринків, на яких зосереджувався б обмів сільськогосподарських продуктів на ремісничі вироби. Феодальна верхівка суспільства — князь і бояри, — прагнучи збільшити свої прибутки, давали ремісникам і купцям захист від ворожих нападів, сприяли розвитку міста.
Навіть обмежені дані, що є про ремесло Львова тих часів, говорять про його широкий розвиток. До нашого часу зберігся, наприклад, дзвін при церкві св. Юра, відлитий у 1341 році ливарником Яковом Скорою, що свідчить про наявність тут досить складної ливарної техніки. У Львові тоді були розвинуті різні ремесла: ювелірна справа, гравірування, ковальство, кушнірство, шевство, гончарство тощо. На річці Полтві, яка була в той час повноводною, стояли млини. Вироблялися тут спиртні напої (мед, пиво), переробляли бджолиний віск[4].
Розвиткові Львова сприяло те, що місто було розташовано на перехресті великих торговельних шляхів. Зі сходу проходили два шляхи з Києва (через Луцьк і Теребовлю). З півдня — шляхи з Молдавії (через Коломию і Галич) та Угорщини і від соляних джерел Прикарпаття. Західний шлях, що проходив через Перемишль і Ярослав, зв'язував місто з Австрією, Чехією, Польщею та
