Жахливими були житлово-побутові умови гірників.
Шахтарі рудника мешкали в землянках без стелі, на земляній підлозі. Вздовж стін стояли дерев’яні нари в два ряди.
Маленькі вікна ледве пропускали денне світло. В землянках завжди було нестерпно вогко і задушно, а взимку і восени, крім того, ще й холодно. Заселені вони були понад будь-яку норму. В 1913 році у селищі було побудовано три дерев’яні бараки. На початку 1914 року в Катеринівці проживало 850—900 мешканців.
Становище гірників Катеринівського рудника, як і всього Донбасу, ще більше погіршилося в період імперіалістичної війни. Зростала дорожнеча, заробітна плата зменшувалась. За перший рік війни вона знизилася проти довоєнного рівня на 10 проц., за другий — на 23,5 проц.
У гонитві за максимальними прибутками власники рудників все більше посилювали експлуатацію шахтарів[1].
У винятково тяжких умовах гірники Катеринівки в 1916 році видобували 380 т вугілля на добу. Виймання вугілля провадилося вручну, а транспортувалося воно до стовбура з допомогою коней. Допотопними були знаряддя виробництва — обушок, сокира і лопата.
Доведені до відчаю жорстокою експлуатацією і голодом гірники Катеринівки все активніше включаються у боротьбу проти царизму.
На початку 1916 року на Катеринівському руднику було створено осередок РСДРП. Керував ним С. О. Дементій, учасник повстання робітників Горлівки в грудні 1905 року. До складу осередку входили також Олександр та Іван Пелехови, Трошин, Фролков, Альошин та інші. Партійці-ленінці сміливо розгортали серед шахтарів революційну агітацію. У 1916 році більшовики рудника організували маївку гірників, на якій читалася підпільна література, зокрема більшовицькі листівки, привезені з Юзівки[2].
В серпні 1916 року на шахтах рудника під керівництвом більшовиків було проведено дводенний страйк. Шахтарі вимагали підвищення заробітної плати на 20 проц. збільшення розцінок для відрядників. Організованість страйку змусила підприємців піти на поступки.
В березні 1917 року в селищі була обрана Рада робітничих депутатів. Великий вплив на її діяльність мали більшовики. Завдяки їх діям Рада Катеринівського рудника прийняла рішення, яке зобов’язувало адміністрацію збільшити шахтарям заробітну плату. Виконком Ради по суті зосередив у своїх руках управління рудником[3]. Шахтовласники чинили шалений опір проведенню більшовицьких революційних заходів. їм активно допомагали меншовики та есери. Особливо загострилася ця боротьба після липневих подій 1917 року, коли за наказом Тимчасового уряду при підтримці меншовицько-есерівської Ради у Петрограді була розстріляна демонстрація робітників. Реакційні елементи Катеринівки також перейшли в наступ. Власники рудника зменшили гірникам заробітну плату, затримували її видачу, відмовилися видавати шахтарям вугілля.
Після липневих подій більшовики Катеринівки настійно проводили в життя ленінські настанови на соціалістичну революцію, готували шахтарів до боротьби за завоювання політичної влади. На руднику побував К. Є. Ворошилов, який виступив
