вейєри, електросвердла. Боротьба за оволодіння технікою супроводжувалася дальшим розгортанням соціалістичного змагання. Шахтарі селища ім. Паризької Комуни включилися в стахановський рух. На другий день після народження рекорду Олексія Стаханова забійник шахти ім. XII річниці Жовтня Леонтій Валейников, працюючи в лаві крутого падіння, видобув за зміну 126 т вугілля, що становило понад 15 денних норм. По-стахановському працювали забійник Василь Макаров, шахтарі бригади Михайла Антохіна, комсомольсько-молодіжна дільниця Юхима Варламова та багато інших гірників.
За роки передвоєнних п’ятирічок невпізнанно змінилося колишнє глухе селище. Воно перетворилося в невелике, але красиве, впорядковане місто, електрифіковане і радіофіковане. Виросли нові вулиці і квартали житлових будинків. Тільки з 1929 по 1940 рр. було збудовано 16 тис. кв. м житлової площі. У місті діяла поліклініка, міська лікарня, з’явилися нові магазини, гуртожитки для молодих шахтарів, їдальні. В 1934 році став до ладу хлібозавод, коптильний цех та інші підприємства місцевого значення. В 1930 році було відкрито середню школу, в 1936 році прийняла учнів друга середня школа на 1200 учнів; всього в місті налічувалося дві середні та три семирічні школи. Навчанням були охоплені всі діти шкільного віку.
Для підготовки спеціалістів вугільної промисловості в 1922 році в селищі було організовано школу гірничо-промислового учнівства (Гірпроуч) з майстернями та лабораторіями. В 1930 році було споруджено Палац культури на 800 місць. При ньому діяли стаціонарна кіноустановка, лекційний, читацький та спортивний зали, В 1938 році став до ладу клуб на шахті ім. XII річниці Жовтня, літній кінотеатр «Гірник», клуб інженерно-технічних працівників. При клубах і Палаці культури працювали бібліотеки, гуртки художньої самодіяльності.
22 червня 1941 року мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистських загарбників. Сотні молодих шахтарів у перші ж дні війни пішли на фронт. Та шахти Перевальська діяли безперебійно. В шахтарських колективах розгорнувся патріотичний рух під лозунгом: «Працювати за себе і за товариша, що пішов на фронт». На підприємствах були створені бригади, в яких поруч з пенсіонерами працювали жінки та підлітки. У грудні 1941 року лінія фронту знаходилася в 20— 30 км від Перевальська. Прифронтове місто жило напруженим трудовим життям. Поблизу передових позицій тривало видобування вугілля. Всі мешканці працювали на спорудженні оборонних рубежів. Ворог кидав у бій все нові й нові підкріплення, 12 липня 1942 року німецько-фашистські окупанти зайняли місто.
Жорстоким терором гітлерівці намагалися зламати волю радянських людей. За час свого хазяйнування в місті вони закатували 1100 чоловік, забрали на каторжні роботи в Німеччину 1180 радянських громадян.
У лютому 1943 року під час рейду 7-го гвардійського кавалерійського корпусу по тилах противника група поранених радянських воїнів потрапила в оточення. Місцеві жителі сховали бійців в шахті «Дельта». Ірина Павлівна Козлова, мати шістьох дітей, яка жила поруч шахти, передавала радянським воїнам їжу, медикаменти. Дізнавшись про це, гітлерівці по-звірячому закатували І. П. Козлову та її п’ятнадцятирічного сина, а їхній будинок спалили.
Фашисти зігнали до ствола шахти «Дельта» жінок та дітей селища і поставили перед радянськими воїнами вимогу вийти на поверхню, в противному разі будуть розстріляні жінки і діти. Прагнучи врятувати жінок і дітей, із шахти вийшли два радянські бійці, які заявили, що там більше нікого немає. Нічого не дізнавшись від них, фашисти закатували героїв (їх прізвища з’ясувати не вдалося). У ствол шахти фаши-
