постачанням трудящих продовольством, вживала заходів по організації освіти, подавала допомогу сім’ям загиблих фронтовиків. Для боротьби з каледінською контрреволюцією Рада створила червоногвардійський загін на чолі з шахтарем-більшовиком М. М. Циплаковим[1].
В період німецької окупації, що почалася з 26 квітня 1918 року, шахтарі селища зазнали багато страждань. Разом з німцями прийшли українські буржуазні націоналісти. Був звіряче убитий член бюро партійного осередку Даренський, поранений активіст Чергін. Окупанти примушували гірників працювати по 11—12 годин на добу. Зростала дорожнеча, серед шахтарів почався голод. Та робітники не схилили голови перед окупантами. В районі поблизького села Андріанопіль діяв партизанський загін під командуванням С. П. Ткаченка. В його складі було немало селезнівських шахтарів. Загін діяв у тісному контакті з алчевськими підпільниками. В липні 1918 року партизани розгромили місцеву варту.
Революція в Німеччині прискорила кінець німецької окупації селища. 21 грудня 1918 року був створений ревком Селезнівських рудників, до складу якого увійшли більшовики Циплаков Турбін, Швець, Колода та інші.
Для боротьби з білогвардійцями, що діяли в околицях, Селезнівський ревком створив два робітничих загони. їх очолили шахтарі І. Ф. Ричков та В. Є. Горянський. У лютому 1919 року загони влилися до регулярних частин Червоної Армії[2].
На початку квітня 1919 року фронт проходив у 15—20 км від Селезнівки. Гірники під командуванням М. М. Циплакова спільно з підрозділами Першого Луганського Комуністичного полку в районі Костівка — Адріанопіль успішно відбивали атаки денікінців. У другій половині квітня 1919 року запеклі бої з денікінцями розгорнулися на підступах до Луганська. Загін селезнівських шахтарів чисельністю 120 чол. влився до лав захисників Луганська. В числі добровольців був молодий боєць П. Ф. Горбоконенко, який згодом пройшов славний бойовий шлях від червоноармійця до одного з командирів 43-го стрілецького полку 15 Сивашської дивізії (П. Ф. Горбоконенко загинув у роки Великої Вітчизняної війни).
Червоноармійські частини і робітничі загони мужньо захищали Донбас. Проте сили були нерівні, на початку червня 1919 року денікінці оволоділи всім басейном.
У грудні 1919 року частини Першої Кінної армії визволили селище від білогвардійців. Відновили діяльність органи Радянської влади.
Величезні труднощі в боротьбі з розрухою довелось подолати гірникам Селезнівського рудника у відбудовний період. Більшість шахт Селезнівського рудника (№№ 1, 2, 7, 11, 20, 30) не діяла. Невистачало робочої сили, кваліфікованих кадрів, бракувало матеріалів, коштів. Сотні шахтарів не повернулися з фронтів громадянської війни. В селищі було багато сиріт. Селезнівська Рада робітничих депутатів, розв’язуючи господарські завдання, вела також боротьбу з дитячою бездоглядністю. За рішенням Ради в 1920 році у селищі (в колишньому маєтку Мсциховського) був відкритий дитячий будинок, де виховувалися діти, батьки яких загинули на фронтах громадянської війни. Справа відбудови Донбасу і зокрема Селезнівських рудників стала загальнонародною. В 1920 році партійна організація Алчевська направила в Селезнівку загін робітників металургійного заводу, які допомагали гірникам відбу-
