До революції Селезнівський рудник був глухим селищем, де проживало близько З тис. чоловік. Тут налічувалося 15 вулиць, що складалися з двоквартирних будиночків з однокімнатними квартирами для десятників і службовців шахт, а також дерев’яних казарм для робітників. Медичне обслуговування на руднику було поставлено погано. В селищі була всього одна лікарня на 10 ліжок, де працював тільки один фельдшер.
Більшість робітників була неписьменною. До Жовтневої революції в робітничому селищі була тільки одна початкова трикласна школа, яка аж ніяк не могла охопити навчанням всіх дітей.
Звістка про повалення царату дійшла до Селезнівського рудника 4 березня 1917 року. Відбувся великий мітинг, після якого демонстранти направилися через сусідній Ольговірівський рудник у село Графівку (нині — Бугаївка), де разом із селянами провели мітинг. Місцеву поліцію було обеззброєно і розігнано.
Обирається рудникова Рада. Однак до її керівництва пролізли меншовики та есери. Рада перетворилася в місце запеклої боротьби більшовиків з меншовиками та есерами. На настійну вимогу більшовиків Рада вжила ряд заходів, спрямованих на задоволення вимог трудящих рудника про збільшення заробітної плати і восьмигодинний робочий день. На шахтах були створені робітничі комітети, які обмежували розгул адміністрації. Під керівництвом більшовиків робітники рудника провели мітинг пролетарської солідарності в зв'язку з п’ятою річницею Ленського розстрілу, організовано відзначили свято 1 Травня.
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна і рішеннями Квітневої партійної конференції, більшовики викривали політику Тимчасового уряду та імперіалістичний характер війни, боролися проти угодовської політики меншовиків і есерів. Неухильно зростала політична свідомість робітників, посилювався вплив більшовиків серед жителів селища. 28 серпня 1917 року шахтарі Селезнівського рудника спільно з гірниками сусіднього Катеринівського рудника провели мітинг, на якому засудили корніловщину. Тут же був створений червоногвардійський загін; шахтарі вирішили послати його на допомогу петроградським робітникам[1].
Після розгрому корніловщини авторитет більшовицького осередку Селезнівського рудника ще більше зріс. На мітингах і зборах шахтарі підтримували більшовицьких промовців, а меншовицьких — освистували.
Коли до селища дійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, відбулись демонстрація і мітинг трудящих. Більшовики роз’яснювали робітникам суть рішень II з’їзду Рад, ленінські декрети про мир, землю, про створення Радянського робітничо-селянського уряду. Сформовані з робітників загони під командуванням Токонцева і Буненка розігнали місцеві органи влади Тимчасового уряду.
Шахтарі встановили контроль над виробництвом. 19 листопада 1917 року гірники селища переобрали рудникову Раду робітничих депутатів. Серед обраних були більшовики Харитонов, Токарев, Васютинський, Ана-ньївський, Хамов, Комарцов.
З перших же днів Рада розгорнула активну діяльність по налагодженню роботи шахт. За пропозицією робітників Рада призначила гірничого інженера Нікітіна керуючим Селезнівським рудником, його заступниками — двох шахтарів. Селезнівська Рада стала справжнім органом народної влади Вона займалася
- ↑ Луганський облпартархів, ф. 2, оп. 1 спр. 111, арк. 10, 11.
