Партійні організації очолили боротьбу з розрухою, голодом, бандитизмом. У грудні 1919 року були оголошені власністю держави всі рудники Лисичанського району. Але націоналізовані підприємства знаходились у поганому стані. Більше половини шахт було затоплено, видобуток вугілля у 1920 році порівняно з 1916 роком знизився у шість разів. Для нормальної роботи шахт не вистачало кріпильного лісу, вагонеток, мастил. Стояли заводи «Донсода», скляний в с. Рубіжному.
Скрутне становище було також з кадрами. Іноземні спеціалісти втекли за кордон. Частина майстрів займала очікувальну позицію, деякі з них саботували заходи Радянської влади. Багато досвідчених робітників, головним чином комуністи, ще не повернулися з фронтів громадянської війни. У 1920 році в партійному осередку содового заводу на обліку перебувало лише 17 членів партії[1].
Незважаючи ні на які труднощі, лисичанські комуністи проявили високу свідомість, доклали багато зусиль в мобілізації трудівників на відбудову народного господарства.
Велику роль у відбудовних роботах відіграли комуністичні суботники та недільники. У жовтні 1920 року лисичанські шахтарі взяли активну участь у всесоюзному недільнику. В цей день на шахтах працював 3831 гірник. Вони видобули 20 620 пудів палива.
Завдяки допомозі, яку надавала Донбасу вся країна, і героїчній праці всіх гірників вугільна промисловість Лисичанська поступово відроджувалася. На кінець відбудовного періоду (1925—1926 рр.) шахти збільшили видобуток палива проти 1921—1922 рр. у три рази, довівши його до 683 082 тонн. Рівень 1913 року було перекрито у 1926—1927 рр., коли видобуток вугілля становив 862 тис. тонн. Швидкими темпами відновлювалась виробнича потужність заводу «Донсода», який почав давати продукцію у 1921 році. В 1923 році підприємству надано ім’я В. І. Леніна. Завдяки здійсненню реконструкції та механізації завод у 1925— 1926 рр. досяг довоєнного рівня виробництва соди і в 1,5 раза перевершив цей рівень по випуску бікарбонату натрію[2]. В цей час підприємство давало більше половини загальносоюзного виробництва кальцинованої соди.
Завод «Пролетарій» (колишній склозавод Лівенгофського товариства), відбудований у 1922 році, вже через три роки у 2,6 раза перевищив рівень виробництва скла 1915 року.
В 1920 році Лисичанськ став районним центром. Це сприяло його дальшому економічному та культурному зростанню. Районна партійна організація намітила завдання по будівництву в Лисичанську нових шахт, механізації виробничих процесів на промислових підприємствах, підвищенню продуктивності праці, піднесенню матеріального добробуту і культурного рівня всіх трудівників міста.
Успіхи у відбудові народного господарства були затьмарені звісткою про смерть В. І. Леніна. На траурних зборах і мітингах трудящі Лисичанська по
Лисичанський загін по боротьбі з бандитизмом. 1920р.
