боротьбу, яку вела великокнязівська влада з силами, що прагнули до феодальної роздробленості.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Історія міст і сіл Української РСР. Київ.djvu/41}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Починаючи з X–XI століття, про розвиток писемності і освіти турбується вже державна влада. Під 988 роком у літописі записано, що Володимир Святославич почав брати у «нарочитыя чади», тобто у представників феодальної верхівки, дітей і віддавати їх в «ученье книжное». Коментуючи цей факт, літописец додає: «Сим же раздаянном на ученье книгам, сбысться пророчество на Русьтѣй земли, глаголющее: «Во оны дни услышать глусии словеса книжная, и ясн будеть язык гугнивых»[1]. Таким чином, дослідники вважають це свідченням літопису про відкриття у Києві першої школи для дітей феодальної верхівки[2]. Є відомості і про те, що княгиня Анна Всеволодівна (внучка Ярослава) заснувала в Андріївському монастирі у Києві жіночу школу[3].
Для поширення освіти у Древній Русі велике значення мали бібліотеки, перша з яких була заснована у 1037 році Ярославом Мудрим у Софійському монастирі. За свідченням літописця, Ярослав «собра писцѣ многье и перекладаше от грек на словѣньское писмо. И списаша книгы, ими же поучащеся вѣрнии людье… Ярослав же сей, якоже рекохом, любим 6ѣ книгам, и многы написав положи в святѣй Софьи церкви, юже созда сам»[4]. Пізніше у Києві було створено й інші бібліотеки, серед яких найбільш відомою є бібліотека Печорського монастиря.
Бурхливо розвивалися у Києві в домонгольські часи архітектура, живопис, скульптура та прикладне мистецтво. Так, древньоруська архітектура вже в XI столітті досягла надзвичайно високого рівня і створила власну школу[5]. До кінця X століття будівництво на Русі велося тільки з дерева, через що ці пам'ятки до наших днів не збереглись. Кам'яне будівництво у древньоруських містах, і зокрема, в Києві, почало поширюватися з кінця X століття. При Володимирі Святославичі у Києві під керівництвом архітекторів, запрошених з Візантії, було збудовано кілька великих, кам'яних споруд, які до деякої міри відображають традиції візантійської архітектури. Проте, під час князювання Ярослава Мудрого будівництво набуло яскраво виражених національних рис. Такий шедевр древньоруської архітектури, як Софійський собор, характеризується своєрідним стилем, який різко відрізняється від візантійського. Оригінальною рисою його є багатокупольність споруди, що не характерно для візантійської архітектури.
Після смерті Ярослава Мудрого, при його наступниках, у Києві було збудовано багато нових споруд як цивільних, так і церковних; Серед них Михайлівський Золотоверхий собор, споруджений на початку XII століття (1108 р.). Значне будівництво в цей час велося і в Києво-Печерській лаврі. У: 1073—1078 рр. тут споруджено собор Успения — головна, або як її називали, Велика лаврська церква. Восени 1941 року вона по-варварському була зруйнована німецько-фашистськими загарбниками.
