а, поставивши тут намісником неавторитетного князя Гліба Юрійовича, повернувся в Боголюбово.
Боротьба за київський стіл продовжувалася. Незважаючи на роздробленість і посилення удільних князівств, київський князь і тепер номінально був верховним правителем Русі. У 1174 році Андрій Боголюбський, якого не визнавали великим київським князем, організував новий похід на Київ. Але він закінчився поразкою. З рештками свого війська Андрій втік у Суздальську землю, де був убитий боярами.
Боротьба за київський стіл в цей період в основному велася між галицько-волинськими, смоленськими і чернігівськими князями, від якої в першу чергу терпіли широкі маси народу.
Але на Русь насувалося нове лихо. У 1223 році передові загони татаро-монгольських загарбників на чолі з Чінгісханом вторглися в межі Руської держави. На річці Калці відбувся бій, в результаті якого руські війська були розбиті. Проте ця поразка нічого не навчила руських князів. Вони продовжували міжусобну боротьбу.
У 1237 році онук Чінгісхана, Бату-хан, або як його називали на Русі, Батий, пішов у похід на північно-руські землі[1]: Рязанську, Ростовську, Володимирську та інші. Користуючись відсутністю єдності серед руських князів, Батий по черзі громив їх. Татаро-монгольська орда рушила на Новгород, але, не дійшовши до нього, повернула на південь і зруйнувала південні землі Русі — Чернігівщину і Переяславщину.
Влітку 1239 року передові загони татаро-монголів на чолі з Менгу-ханом з'явилися на лівому березі Дніпра, проти Києва. А восени 1240 року вони вже на чолі з Батиєм перейшли на правий берег Дніпра і обложили Київ.
Татаро-монгольська орда, що обложила Київ, була на той час величезна. Про це літописець розповідає так: «Приде Батый Кыеву в силѣ тяжьцѣ многом множѣством силы своей и окружи град, и остолпи сила татарская, и бысть град в одержаньи велицѣ. И бѣ Батый у города и отроци его обьсѣдаху град, и не бѣ слышати от гласа скрипания телег его множества ревения вельблудъ его рыжания от гласа стад конь его. Ибѣисполнена земля руская ратных»[2].
Обороною міста керував воєвода Дмитро — намісник Данила Галицького. Тяжкими втратами заплатили татари за штурм Києва. Але їм вдалося проламати мури й другого укріплення «Города Володимира», які були значно слабіші, ніж укріплення, збудовані при Ярославі. Після штурму татаро-монголи прорвали укріплення в районі Софіївських воріт, які з того часу почали називатися Батиєвими.
Останнім опорним пунктом героїчної оборони Києва була Десятинна церква. Кияни створили навколо неї, як свідчить літописець, «пакы другий град», тобто нові тимчасові оборонні споруди, і вона перетворилась у потужну фортецю. Всередині її замкнулися мирні жителі — жінки, діти і старики. Церква була переповнена. Були заповнені навіть хори. І раптом сталася катастрофа, яка була фіналом героїчної оборони Києва. Як розповідає літописець, хори Десятинної церкви не витримали ваги людей і завалилися. Під уламками їх загинули останні захисники міста. Татаро-монголи майже повністю зруйнували Київ, нещадно знищували його жителів, у тому числі дітей і стариків. Більшість архітектурних пам'яток Києва було зруйновано. Випадково уціліли лише деякі споруди, зокрема Софійський собор, але й вони були дуже пошкоджені.
Захопивши і зруйнувавши Київ, татаро-монгольська орда пішла далі на захід. Вона розгромила і зруйнувала майже всі великі древньоруські міста і з'явилася у Центральній Європі. Проте героїчний опір руського народу значно послабив сили татаро-монголів, які вже не могли витримувати серйозного опору і зазнали жорстокої поразки від чеських військ.
- ↑ Б. Д. Греков, А. Ю. Якубовский. Золотая Орда и ее падение. М. — Л., 1950, стор. 179–217.
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 2., стор. 65.
