| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Історія міст і сіл Української РСР. Київ.djvu/38}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
З другої половини XI століття на південні кордони Русі все частіше почали нападати половці. У 1098 році орда хана Боняка прорвалася до Києва, пограбувала його околиці і спалила село Берестове. Захист південних земель від половців став серйозною проблемою для киян. Проте відсутність єдності між руськими князями, боротьба за владу і землі перешкоджали організації оборони країни.
За рішенням Любечського з'їзду у 1097 році Київ і титул великого князя були залишені за нащадками Ізяслава як старшого сина Ярослава. Але після смерті Святополка його нащадкам зайняти київський стіл перешкодили кияни. У 1113 році в місті спалахнуло повстання — одне з найбільших народних виступів в історії Древньої Русі. Щоб припинити його, правляча верхівка вирішила запросити на великокнязівський стіл переяславського князя Володимира Мономаха, який користувався великою симпатією народних мас, тому що був рішучим противником феодальних усобиць, і до того ж провів кілька вдалих походів проти половців. Однак він відмовився зайняти великокнязівський стіл, і тільки після другого запрошення погодився стати київським князем.
Першим же заходом нового князя була зміна законодавства, яка дещо полегшувала становище нижчих верств населення і послаблювала таким чином класовий протест мас. За новим законодавством було обмежене лихварство і полегшувалося становище феодально залежного трудового населення. Ці законодавчі акти дістали назву «Устава Володимира Мономаха»[1].
Нове загострення міжусобної феодальної боротьби припадає на другу половину XII — першу половину XIII століття. Посилюються удільні князівства, і Київ фактично втрачає значення загальноруського політичного центру, хоча номінально і лишається столицею Русі, у зв'язку з чим боротьба за великокнязівський стіл набирає особливої гостроти. В цей час боротьба за князівський стіл йде в основному між династіями Мономаховичів і Ольговичів — між нащадками Всеволода Ярославича і його сина Володимира Мономаха, що володіли Переяславським князівством, і Святослава Ярославича та його сина Олега, що княжили у Чернігові, і які вважали, що мають перевагу перед Мономаховичами на Київ, бо Святослав був середнім сином, а Всеволод — молодшим.
Боротьба між князями призвела до народного повстання у 1139 році, яке було використане Мономаховичами для захоплення київського стола.
Одним з претендентів на київський стіл влітку 1149 року виступив суздальський князь w:Юрій Долгорукий, який двічі захоплював Київ (1149 і 1150 рр.), але невдало, і тільки у 1154 році остаточно закріпився тут і княжив до смерті у 1157 році. Поховано його у Києві в князівській усипальниці — церкві Спаса на Берестові. Його син w:Андрій Боголюбський залишив Київ і своєю резиденцією обрав новозбудований замок Боголюбово біля Володимира на Клязьмі. Після цього знову загострилась боротьба за Київ. У 1169 році він послав військо на Київ, яке і захопило місто. Під час бою спалено і вщент зруйновано було велику кількість житлових кварталів, більшість церков і монастирів. Але Андрій Боголюбський не залишився у Києві,
- ↑ Памятники русского права, вып. 1. М., 1952, стор. 113.
