Після загибелі Святослава між братами почалася міжусобна війна. Ярополк пішов походом на Олега, який був убитий під час облоги Овруча[1]. Володимир, зібравши новгородців і варягів, пішов на Київ. Ярополк втік у городище Родню — замок у гирлі річки Рось. Але його воєвода видав Ярополка Володимиру, який його вбив. Володимир став київським князем (980–1015 рр.).
К. Маркс вважав час князювання Володимира кульмінаційним моментом в історії розвитку Київської держави.
За Володимира Святославича та його наступника Ярослава Мудрого Древньоруська держава на чолі з Києвом досягла найвищого розквіту. В кінці X — першій половині XI століття всі східнослов'янські землі від Карпат і w:Закарпаття до Волги, від Чорного до Балтійського морів були об'єднані навколо Києва під владою київських князів. Племінні князі були зігнані з своїх земель або перейшли на службу до київського князя. Місцевими князівствами правили намісники Володимира, переважно його сини, яких літописець налічує дванадцять. Володимир робив великі внутрішні зміни в керівництві державою. Він руйнував старі форми управління землями, які існували до цього.
Найяскравішим свідченням змін, що відбулися в ідеології Русі, насамперед в ідеології київських феодальних верхів, була заміна дофеодальних язичеських вірувань християнською релігією. Подібно до того, як Київ відігравав провідну роль в соціально-економічному житті, цю роль він виконував також і в галузі ідеології, основою якої був язичеський, а в період феодалізму — християнський світогляд.
В 988–989 рр. Володимир запровадив християнство на Русі. Християнство при всіх його реакційних рисах, будучи релігією розвинутого класового суспільства, допомагало зміцненню нового, тоді ще прогресивного ладу, сприяло централізації держави і зміцненню влади київського князя. Нарешті поширення християнства мало велике значення і для розвитку древньоруської культури. Під час князювання Володимира в містах, особливо у Києві, провадилось велике будівництво, що було спрямоване на посилення влади і авторитету київського князя. Київ був у той час одним з найбільших і найбагатших міст Європи. Суперником Константинополя називали його сучасники.
Протягом X століття Київ зростав як великий центр і як столиця величезної держави. Це зумовило те, що розширювалася центральна укріплена частина міста — Київський кремль. Було розширено укріплену частину Верхнього міста, для чого споруджено нову лінію укріплень, які обіймали значно більшу площу, ніж укріплення старого Київського замку VII–X століть.
Нова лінія укріплень, що починалась від південного кінця Київського городища, тягнулась на схід вздовж північного краю плато, над урвищами і схилами в долину Почайни і Дніпра (в бік Подолу), тобто вздовж правої сторони сучасної Десятинної вулиці до яру (тепер засипаного), що відділяв стару частину міста від Михайлівської гори, де пізніше споруджено Михайлівський монастир (район сучасної Радянської площі). Звідти вздовж західної сторони яру лінія укріплень повертала на південний захід і доходила майже до теперішньої Великої Житомирської вулиці. Вздовж неї вона йшла до схилів у бік Кожем'яцького яру і далі до першого Київського городища. Ця нова лінія укріплень складалася з земляних валів, які споруджувались на основі з сирцевої кладки. Новий укріплений кремль відомий під назвою «Города Володимира».
Найбільш відомі споруди, що входили в оборонну систему Києва в той час, це Софіївські, або Батиєві, ворота, які були парадним в'їздом у Київ з півдня. Вони знаходились приблизно там, де перехрещуються нинішні Володимирська та Велика Житомирська вулиці.
Разом із спорудженням нових укріплень провадилося велике міське будівництво. Споруджувалося багато нових будов — церковних і цивільних. Серед них слід
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 2, стор. 62–63.
