землянок трипільського типу. Крім того, такі ж поселення виявлені над Подолом (в районі Татарки), на Сирці, на горах Замковій і Старокиївській, на вулиці Великій Підвальній, у Кріпосному провулку (біля Окружного Будинку офіцерів), на Солом'янці, у Голосієві, Корчуватому, Китаєві, на Борщагівці та в інших місцях.
На території Києва пізній період міді-бронзи (середина II — початок І тисячоліття до н. е.) представлений залишками поселень, де були знайдені глиняний посуд, шліфовані і просвердлені кам'яні сокири, вироби з бронзи. Поселення цього періоду знайдені на Замковій горі (ліпний глиняний посуд), на Подолі (бронзові браслети), на Старокиївській горі (бронзова сокира), на Борщагівці і на Трухановому острові (глиняний посуд).
VIII століття до н. е. у Східній Європі було початком раннього залізного віку. Поширення заліза сприяло швидкому розвитку суспільства. Особливо швидко в цей період розвивалися землеробство і ремесла.
На території Середнього Придніпров'я ще на початку залізного віку виник великий етнічний масив осілого землеробсько-скотарського населення. Тут знайдені численні сліди у вигляді залишків укріплених городищ, неукріплених поселень, курганних поховань і могильників, які часто зустрічаються і в найближчих околицях Києва.
У VIII—III століттях до н. е. землеробсько-скотарське населення перебувало на етапі розкладу первіснообщинних відносин і виділення родоплеменної знаті. Майнове розшарування і нагромадження значних багатств поступово перетворювало її в соціальну знать — в експлуататорський клас.
В курганах, похованнях вождів, знаті, бідних людей знаходять чималу кількість знарядь праці і зброї, глиняний посуд, пряслиця та інші предмети, які свідчать про високий розвиток ремесла — гончарного, залізодобувного і обробного, ювелірного, ткацького, деревообробного та іншого.
Біля Києва виявлено і розкопано кілька неукріплених поселень VI–IV століть до н. е., де знайдено залишки невеликих жител півземлянкового типу і значну кількість різних предметів із заліза і бронзи, глиняний посуд, кістки домашніх і диких тварин. Жителі цих поселень займалися скотарством, використовуючи заплави Дніпра і Десни як пасовища. Такі поселення виявлені біля сіл Підгірці і Погреби, а також на території Києва — в Червоному хуторі[1], на Приорці, Подолі, Старокиївській горі, в садибі Софіївського собору, Києво-Печерській лаврі, на Лисій горі, Микільській слобідці та в інших місцях околиць Києва.
Усі ці поселення на території сучасного Києва, що відносяться до кам'яного віку, епохи міді-бронзи, заліза ще не можна вважати тими, на базі яких виник Київ. У певний час вони були або зруйновані, або залишені жителями і, отже, не змогли перетворитися у місто — столицю Київської Русі. Тільки незадовго до початку нашої ери на території, що її займає тепер Київ, виникли древньослов'янські поселення, на базі яких згодом і виникло місто.
Кінець І тисячоліття до н. е. і початок І тисячоліття н. е. був завершенням формування слов'янських племен Наддніпров'я з властивою їм культурою полів поховань зарубинецького і черняхівського типів. Пам'ятки культури полів поховань, що належать східним слов'янам, знайдені на південній околиці Києва — у Корчуватому, на річці Либеді, над Почайною, на київських горах Киселівці, Старокиївській, Печерській, на Кирилівських узгір'ях, на Червоному хуторі. Це свідчить про те, що слов'янські племена були тут давніми поселенцями і поселення цього часу, виявлені тут, можуть вважатися ядром майбутнього міста.
Давня історія Києва має кілька періодів. Перші сторінки її за археологічними даними слід починати не пізніше II століття до н. е. — І століття н. е. З цього часу ми з певністю можемо починати історію наших безпосередніх предків, що постійно і назавжди осіли на території майбутнього міста Києва. Небезпідставно археологи
