виявлено сліди перебування людей тринадцять — десять тисяч років тому. Проте в цьому шарі було знайдено значно менше кісток тварин і вугілля; житла, які майже не збереглися, були тимчасові, бо люди, шукаючи дичини і багатих рибою ділянок річок, змінювали місця стоянок.
Під час неоліту (VIII–IV тисячоліття до н. е.) високого розвитку досягло мисливство і особливо рибальство. З'являються дерев'яні човни, рибальські сіті, гачки. З'являються деревообробні інструменти, правда, примітивні — спочатку оббиті сокири, — а потім і шліфовані.
В кінці IV — на початку III тисячоліття до н. е. з'являються металеві вироби з міді і бронзи. В цей же час виникають і найдавніші форми господарської діяльності — скотарство і землеробство. Цей період у суспільному житті характерний завершенням процесу формування племен.
Стоянки періоду неоліту розміщувались на піщаних дюнах і терасах річкових долин. В Середньому Придніпров'ї, в тому числі на території сучасного Києва та його околиць, таких стоянок дуже багато[1]. Вони зустрічаються по обох берегах Дніпра. Особливо їх багато на правому березі. Так, на території сучасного Києва і його околиць такі стоянки виявлені в районі Солом'янки і Совок, на Оболоні і Приорці, на Лисій горі, в Пирогові, Козині та Віті-Литовській, біля Микільської Слобідки, у Вигурівщині, Вишеньках, Гнідині та в ряді інших місць[2].
Знахідки залишків жител і знарядь праці на місці колишніх поселень свідчать про те, що їх поселенці займалися примітивним скотарством. А відбитки зерен ячменю на одному з уламків ліпної глиняної посудини з неолітичної стоянки біля Віти-Литовської (селище Чапаєвка) свідчать вже про те, що поселенці були знайомі і з примітивним землеробством. Після неоліту настала нова епоха, яка характеризується появою і широким поширенням металевих виробів з міді та її сплаву з оловом — бронзи. Цей період і дістав в історії назву періоду енеоліту. Характерною для цього періоду є трипільська культура (IV — початок III тисячоліття до н. е.), яку відкрив В. В. Хвойко[3]. Вона характеризує остаточний перехід жителів Південно-Східної Європи від полювання і рибальства до хліборобства і тваринництва. Племена цієї культури вели жвавий обмін товарами свого виробництва з областями Середнього Подунав'я, Балкан та Східного Середземномор'я, звідки вони одержували знаряддя праці і зброю з міді і бронзи.
Житла трипільців мали дерев'яний каркас, обплетений лозою і обмазаний глиною. Пізніше були житла типу напівземлянок, верхня частина яких була дерев'яною. Підлога в житлах робилася з товстого шару випаленої глини, яка захищала їх від сирості. Зберігаючись довгий час, вона дає змогу скласти уявлення про розмір та внутрішнє планування жител і поселень в цілому. В [[w:Трипільські міста |трипільських поселеннях]] житла часто мали досить значні розміри — до 200 кв. м. Вони поділялися на окремі приміщення, у кожному з яких були глинобитні печі. Таке окреме приміщення займала одна сім'я, а кілька споріднених сімей займали все житло. Поселення трипільської культури часом були дуже великими — в них налічувалося по кілька десятків і навіть сотень жител. Ці поселення були, очевидно, поселеннями великих родових общин. Поселення трипільської культури були виявлені В. В. Хвойком і у Києві[4]. В садибі № 81 на Кирилівській вулиці ним було знайдено і досліджено 12 напів-
- ↑ Краткие сообщения института истории материальной культуры. Вып. 65. М., 1956; М. Ю. Брайчевський. Коли і як виник Київ. К., 1963, стор. 11–12.
- ↑ Труды VIII археологического съезда, т. 3. М., 1897; М. Ю. Брайчевський. Коли і як виник Київ, стор. 13.
- ↑ Там же, т. I, 1901. Трипільська культура на Україні. Вип. 1. К., 1926; Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений. М.—Л., 1949; Трипільська культура, т. 1. К., 1941.
- ↑ Труды XI археологического съезда, т. 1. М., 1901. Археологическая летопись Южной России, т. 1. К., 1899.
