і прикажчиків Вінниці припинили роботу. Через три дні до них приєднались друкарі. Страйкарі вимагали збільшити заробітну плату, зменшити робочий день та поліпшити умови праці[1].
Під час Всеросійського жовтневого політичного страйку майже всі підприємства Вінниці припинили роботу. Робітники збирались на сходки, слухали виступи агітаторів про політичне становище в країні, обмінювались думками, готувались до збройної боротьби. Трудящі рішуче протестували проти царського маніфесту 17 жовтня. За почином учнів реального училища припинились заняття в усіх навчальних закладах міста. На площі біля Народного дому відбувся великий мітинг. Робітники відтіснили поліцію та солдатів 47-го полку, що прибули сюди, проникли в приміщення Народного дому, позривали з стін портрети Миколи II, розбили гіпсові бюсти царя та його родини. Після мітингу кількатисячний натовп демонстрантів під червоними прапорами, з потретами К. Маркса і М. Горького, з гаслами: «Геть самодержавство!», «Хай живуть політичні свободи!» рушив головною вулицею через міст до центру. Демонстранти співали «Марсельєзу», грав духовий оркестр. У центрі міста знову відбувся мітинг. Тільки пізно ввечері демонстранти розійшлися[2].
Революційний рух у Вінниці не вичерпувався страйковою боротьбою та демонстраціями. В грудні 1905 року у місті виникла бойова дружина, до складу якої входило близько 400 чоловік. Ця дружина мала стати ядром вінницьких повстанців. Але агентура поліції вистежила керівників дружини. 7 січня 1906 року 19 організаторів збройної боротьби було заарештовано. Потім у місті сталися нові арешти й обшуки. Поліція конфіскувала велику кількість зброї та нелегальну літературу. Слідчі органи особливо пильно стежили за братами революціонерами Степаном та Василем Пустовойтовими. Їх вони вважали найнебезпечнішими[3].
В складних умовах відступу революції Вінницька організація РСДРП стояла на чолі мас, вела серед них агітаційну та організаторську роботу. Протягом 1906 року страйкували робітники ряду підприємств Вінниці. Та умови для революційної боротьби ставали дедалі складнішими. У тому ж році поліції вдалося викрити нелегальну друкарню. Шрифт, папір та різні матеріали було конфісковано. У другій половині 1907 року поліція заарештувала близько 50 активних учасників революційного руху в місті[4].
У важкий період столипінської реакції Вінницька організація РСДРП, пере буваючи в підпіллі, продовжувала керувати революційною боротьбою. Серед робітників міста в січні 1908 року поширювалися революційні прокламації. Політичну літературу привозили з інших міст, а то й друкували у Вінниці. 30 листопада того ж року було заарештовано робітника В. Ігнатовича, що підпільно друкував листівку, яка закликала солдатів не коритися царському урядові й не виконувати офіцерських наказів[5]. Незважаючи на столипінську реакцію, у Вінниці розповсюджувалися газети Центрального Комітету РСДРП «Пролетарий» і «Социал-демократ».
Нова хвиля страйкової боротьби робітників Вінниці припадає на 1912 рік. У травні страйкували робітники кондитерської фабрики. Активно включилися в боротьбу робітники взуттєвої фабрики «Яструб». Поряд з революційною молоддю тут діяли досвідчені організатори класових виступів. Серед них виділявся А. Бєльський, за яким пильно стежили жандарми[6]. У жовтні 1913 року робітники фабрики «Яструб» знову застрайкували. Приводом до виступу стала заява адміністрації про намір звільнити робітників без виплати двотижневого утримання. Страйк три-
- ↑ Революційні події 1905–1907 рр. на Поділлі, стор. 28.
- ↑ Там же, стор. 51.
- ↑ Там же, стор. 140.
- ↑ Вінниця. Історичний нарис, стор. 114.
- ↑ ЦДІА УРСР у Києві, ф. 301; оп. 1-а, спр. 897, арк. 3; ф. 419, оп. 1, спр. 5970, арк. 1–2.
- ↑ Там же, ф. 442, оп. 863, спр. 8, арк. 21.
