ВІННИЦЯ
Вінниця — місто, адміністративний, економічний і культурнии центр Вінницької області. Розташована на обох берегах середньої течії Південного Бугу, за 260 км від Києва (по шосейному шляху). Вузол залізничних та автомобільних шляхів, аеропорт. Шосейними та повітряними шляхами місто зв'язане з Москвою, Києвом, Одесою, Львовом, Чернівцями, Луцьком, всіма райцентрами та багатьма селами області. Вінниця — одне з найбільш мальовничих міст України. Її територія — 59,9 кв. км, населення — 211,4 тис. чоловік.
На території сучасної Вінниці та її околиць людина селилася з давніх часів. Тут знайдено знаряддя праці доби неоліту; поховання доби бронзи, а також ранньослов'янське поселення черняхівської культури[1].
З середини X ст. територія сучасного міста та його околиць була заселена уличами і тиверцями, що входили до складу Київської Русі, а після її розпаду відійшла до Галицько-Волинського князівства. Землі Вінниці з середини XIII ст. опинилися під владою монголо-татарських загарбників, а з 1362 року, після їх розгрому військами литовського князя Ольгерда, Поділля перейшло під контроль Литовської держави. На захоплених землях литовські князі будували міста-фортеці. Серед них була й Вінниця, яка в документах згадується 1363 року[2]. Є підстава вважати датою заснування міста 1362 рік. Існує кілька версій щодо походження назви міста. Найбільш вірогідною з них вважається та, що зв'язана з давньоруським словом «вѣно» — посаг, придбання. З розвитком мови внаслідок певних фонетичних процесів слово «Вѣница» перейшло у «Вінниця»[3].
