Важливі суспільно-політичні події першої половини XIX ст. сприяли формуванню самосвідомості народних мас, активізації визвольного руху. Патріотичне піднесення викликала героїчна боротьба російського народу проти французьких загарбників у 1812 році. На Поділлі був сформований полк. Коли селян закликали записуватися в ополчення (міліцію), їм хоч і неофіційно, але з мовчазної згоди імператора, було обіцяно звільнення від кріпосної залежності як нагороду за патріотизм[1]. Успішно завершилась визвольна війна, а народні сподівання про звільнення з кріпосницької неволі не здійснились.
Передові представники дворянства розуміли, що кріпосницьку систему треба ліквідувати. Це були декабристи. На Україні діяло Південне товариство декабристів. Його очолював командир Вятського полку П. І. Пестель. Центром цього нелегального товариства став Тульчин. У його діяльності брали участь такі офіцери, як О. П. Юшневський, О. П. Барятинський, М. В. Басаргін, М. О. Крюков, брати Бобрищеви-Пушкіни, М. І. Лорер та ін. З обуренням декабристи говорили про важке становище селянства, зокрема на Поділлі. Декабрист В. Ф. Раєвський, наприклад, бачив, що в багатьох місцях Подільської губернії селяни цілими тижнями змушені були трудитися на поміщика, а в одному маєтку вони працювали навіть у кайданах. Це ж саме засвідчив і декабрист М. О. Крюков[2]. У програмному документі товариства «Руська правда» була втілена ідея знищення кріпацтва і встановлення в країні республіканського ладу. Повстання декабристів зазнало поразки, але воно сприяло розвитку визвольного руху в Росії.
Визвольна боротьба народних мас, незважаючи на репресії царського уряду, продовжувалась. На Поділлі в першій половині XIX ст. діяли селянські повстанські загони на чолі з мужнім ватажком селянином-кріпаком Устимом Кармалюком. Майже чверть століття (1813—1835 рр.) він керував боротьбою проти поміщиків. Його не лякали переслідування і тортури. Багато разів Кармалюка кидали в тюрму. Чотири рази засилали на каторжні роботи в Сибір, але він звідти тікав на рідне Поділля і знову продовжував боротьбу.
Повстанський рух під проводом Устима Кармалюка охопив майже всю По¬ дільську губернію, а також суміжні повіти Бессарабії та Київщини. В його загонах брало участь близько 20 тис. селян, міщан, солдатів-утікачів. Кармалюк знаходив притулок і друзів у кожному селі, роздавав біднякам худобу і майно, захоплене у поміщиків[3].
Вдячний народ навічно зберіг ім'я Устима Кармалюка. Йому присвячена пісня «За Сибіром сонце сходить», численні легенди й перекази. Т. Г. Шевченко назвав його «славним лицарем». О. М. Горький підкреслював, що ім'я Кармалюка «навіки овіяне славою». На честь відважного борця село Головчинці Жмеринського району, де він народився, перейменовано на Кармалюкове. В 1965 році тут споруджено йому пам'ятник.
Селянський рух на Поділлі розгортався і в наступні десятиріччя. Лише в 1845 році за неповними даними в губернії відбулося 18 селянських виступів. Масового характеру набрало підпалювання поміщицьких садиб. Кримінальний суд Подільської судової палати тільки з 1832 по 1860 рік розглянув 53 справи про селян, які звинувачувалися у підпалах поміщицьких маєтків[4].
