текст Декрету про землю, підписаний Леніним, селяни не випускали з рук. Його читали на мітингах і зборах. Повітовий комісар Центральної ради доповідав своєму начальству, що селяни Вороновиці знаходяться під великим впливом більшовицького з'їзду Рад.
Радянську владу у Вороновиці проголосили в січні 1918 року.
В роки громадянської війни та іноземної інтервенції трудящі села брали участь у партизанському русі проти німецьких загарбників та петлюрівської Директорії. У березні 1919 року Вороновицю визволили від петлюрівців частини 1-ї Української радянської дивізії. Однак після цього село ще не раз зазнавало ворожих нападів. Особливо запеклі бої з петлюрівськими бандами відбувалися тут улітку 1919 року. В січні 1920 року село визволили частини Червоної Армії, підтримані місцевим населенням. Навесні його знову захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі й петлюрівці. В червні цього ж року жителі Вороновиці назавжди стали вільними.
До створеного ревкому увійшли: голова В. Малафєєв, члени — 3. Андрійчук, В. Галаганюк, К. Добринчак, К. Кобець, від робітників цукрового заводу — С. Вдовиченко, П. Дзюбанчук і Ситник[1].
Почалося будівництво нового життя. Ревком видав наказ, за яким всі підприємства, маєтки, ліси й води, що були приватною власністю, переходили у загальний фонд держави і ставали надбанням всього народу[2].
В центрі уваги ревкому стояли питання політичного виховання трудящих, культурного будівництва, кооперування селян, роботи серед молоді. Трудящі вирішували питання про клуб, бібліотеку, охорону майна, відбувалися вибори делегатів на повітовий селянський з'їзд, розглядалися конфліктні справи.
На мітингу, скликаному ревкомом 18 липня 1920 року, робітники Степанівського цукрового заводу прийняли резолюцію, в якій говорилося: «Ми, робітники і службовці Степанівського цукрового заводу, клянемося, що за першим закликом Радянської влади підемо всі, як один, на боротьбу з внутрішньою розрухою і польськими панами. Хай живе Радянська влада. Хай живе Червона Армія, яка несе свободу трудовому народові!»[3].
Відбудова господарства здійснювалася в складних умовах боротьби з куркульськими бандами. Селянинові доводилося виходити в поле не тільки з плугом, але і з гвинтівкою. Та вороги були безсилі спинити нове життя, бандитів невдовзі знищили.
Трудящі Вороновиці гаряче вітали рішення X з'їзду партії про перехід до нової економічної політики. Вже 1921 року вони одними з перших в повіті виконали продподаток.
Наприкінці 1920 року у Вороновиці був створений сільський комітет незаможних селян. З його ініціативи 1922 року у селі організували 3 кооперативні товариства — два споживчі і пізніше одне сільськогосподарське — «Хлібороб». У відкритій профтехшколі стали готувати слюсарів і теслярів. Розпочали роботу дві загальноосвітні школи, 3 бібліотеки.
При цукровому заводі запрацював клуб. У травні 1923 року у Вороновиці засновано комсомольський осередок[4]. Колишній секретар комсомольського осередку села Ганщини (об'єднане з Вороновицею), нині полковник запасу О. В. Веретинський, у своїх спогадах пише, що сільські комсомольці в ті роки брали участь у створенні сільськогосподарських кооперативів, вели боротьбу з куркулями, проводили виховну роботу серед молоді. 9 червня 1923 року створюється партійна організація (секретар — О. М. Нижник)[5].
