торгівлі. Основним предметом експорту було зерно, в обмін на яке в Наддністрянщину, Надбужжя та Наддніпрянщину надходило срібло у вигляді римських монет. Чимало знайдено їх і на Вінниччині.
На всій території Вінницької області, і насамперед у Гайсинському, Іллінецькому, Немирівському, Могилів-Подільському районах, виявлено понад 150 ранньослов'янських поселень та могильників зарубинецької (II ст. до н. е.— II ст. н. е.) та черняхівської (II—VI ст. н. е.) культур.
Найбільш раннім з досліджених е могильник зарубинецької культури поблизу села Рахнів Гайсинського району, що існував тут у II ст. н. е. Біля села Косанового цього ж району на могильнику черняхівської культури (III—V ст. н. е.) розкопано 121 поховання. Разом з померлим у могильну яму, крім гончарного посуду, ставили скляні келихи, покійника прикрашали виробами із скла, сердоліку, бронзи. В одному з поховань знайдено срібну шийну гривну. Неподалік Самчинців та Семенків (Немирівський район) досліджено слов'янські поселення VI—VII ст., на яких розкопано близько 80 злегка заглиблених жител та господарських споруд, а також залишки залізоплавильного виробництва[1]. В Коржівці Немирівського району, Копіївці та Хрінівці Іллінецького району виявлено слов'янські поселення VIII—IX століть.
Зростання продуктивних сил у східних слов'ян та розвиток торгівлі уже в перших століттях нашої ери призводять до утворення заможної верхівки, яка зосереджувала в своїх руках значні багатства. Доказом цього є знахідки численних монетних скарбів. Найбагатшими з них, зокрема, були: скарб у Погорілій (Теплицький район) з 450 римських монет; у Переорках (Вінницький район) виявлено 400 монет, у Комсомольському (Козятинський район) — 800. На території Чечельницького району 1887 року знайшли 1348 римських монет II ст. нашої ери[2].
Поблизу Юрківців Немирівського району та Копіївки Іллінецького району знайдено цінні скарби X—XI ст., що включали, крім арабських монет, великі злитки срібла та ювелірні прикраси[3]. В Копіївському скарбі, виявленому в 1928 році, було 500 монет, кілька срібних злитків, близько ЗО ажурних сережок тощо. Немає сумніву, що названі цінності належали представникам феодальної верхівки. Про те, що територія Вінниччини у період Київської Русі була густо заселена, свідчать також понад 50 городищ та великих поселень. З літопису відомо, що в цей час на Побужжя, в т. ч. на вінницькі землі, з Нижнього Подніпров'я переселилися слов'янські племена уличів.
У період феодальної роздробленості частина території Вінниччини разом із землями верхнього Побужжя відійшла до Галицько-Волинського князівства. Ця місцевість здобула назву Пониззя, як гадають, від скорочення давнього найменування «Русь низшая» — на відміну від «Руси горней», що прилягала до Карпатських гір[4].
Після загарбання Києва в 1240 році монголо-татарські завойовники далі просувалися на захід і захопили землі Поділля. Так з цього часу іменується Пониззя. Назва Поділля походить, очевидно, від скорочення колишнього найменування «Русь дольная», вживаного як доповнення до назви «Русь низшая»[5]. Населення Поділля чинило мужній опір, але не могло протистояти навалі завойовників. На своєму шляху орди Батия, як засвідчує літописець, міста і села «подільські знищили вогнем і мечем»[6].
14
- ↑ Материалы и исследования по археологии СССР, вып. 108. М., 1963, стор. 320—342.
- ↑ М. Ю.Брайчевський. Римська монета на території України. К., 1959, стор. 120—121, 124.
- ↑ Г. Ф. Корзухина. Русские клады IX—XIII вв. М.-Л., 1954, стор. 84.
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. СПб., 1843, стор. 166—167.
- ↑ Сборник сведений о Подольской губернии, вып. 1. Каменец-Подольский, 1880, стор. 1—3.
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатьевская летопись, стор. 339.
