вано учбовий комбінат. Тут готують трактористів, садівників, майстрів кравецької справи. При цьому закладі працюють групи підвищення кваліфікації ланкових, буряківників, тваринників і ін. Створено спеціальну координаційну раду, яку очолює голова місцевого колгоспу. До її складу входять директор комбінату, головний агроном колгоспу, голова сільради, спеціаліст «Сільгосптехніки», вчителі. Рада розробляє і контролює запровадження в життя планів підготовки спеціалістів, виходячи з потреб економіки села.
В селі працює будинок культури, 5 бібліотек, видається багатотиражна газета «Котовець». У Джулинці споруджено пам'ятник Г. І. Котовському, ім'ям якого названо місцевий колгосп.
Активно працює сільрада, до складу якої входить 81 депутат, з них — 37 жінок. У побут входять нові свята, звичаї та обряди. Щорічно в листопаді відбувається свято врожаю, на якому вшановують передовиків колгоспного виробництва. Урочисто проходять проводи до армії, зустрічі з ветеранами і передовиками виробництва, учасниками Вітчизняної війни. Уродженцем села є український скульптор, заслужений майстер народної творчості УРСР С. X. Печений.
Невпізнанно змінилось обличчя Джулинки. За роки Радянської влади з відсталого села вона перетворилась на село сучасного сільськогосподарського виробництва. Дальший розквіт культури, зростання достатку — завтрашній день Джулинки.
Я. Ф. ЛІПСЬКИЙ, Ф. М. РОБОТЬКО
ШЛЯХОВА
Шляхова — село, центр сільської Ради. До найближчої залізничної станції Джулинка — 10 км. Населення — 2401 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Завітне, Кавкули, Теофілівка, Тирлівка.
Біля села виявлено залишки поселення трипільської культури. За переказами, село спочатку мало назву Кринички, тому що оселі перших поселенців нібито з'являлися у місцевості, багатій на природні криниці (їх сліди лишилися і до наших часів). Минули роки, і Кринички стали великим селом. Наявність води, левад приваблювала до себе чумаків, які їхали в Одесу та Крим по сіль і рибу. Це й зумовило нову назву — Шляхова.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі Шляхової в лавах Брацлавського полку брали активну участь у боротьбі проти польської шляхти. Вони були учасниками селянсько-гайдамацького повстання 1734 року. 1768 року чимало шляхівчан влилося в загони Максима Залізняка.
Важко жилося селянам під ярмом кріпосників. Трудове населення дуже терпіло від панщини, яка становила 5—6 днів на тиждень, злидарювало через постійні побори. Основна маса господарств не мала землі й робочої худоби. Одній поміщиці 1845 року належало 1556 десятин землі, а в користуванні всіх селян було 1023 десятини. Незважаючи на т. зв. інвентарні правила, введені урядом для Правобережної України в 1847—1848 рр., поміщики продовжували безкарно збільшувати панщину і зменшувати селянські наділи.
Після скасування кріпацтва більшість шляхівчан так і не одержала землі, яка фактично залишилась у приватному поміщицькому володінні. Це викликало нову хвилю боротьби трудящих проти жорстокої експлуатації. На початку травня 1861 року близько 400 селян Шляхівського маєтку, який належав поміщикові Зенону Бжозовському, вирішили відбувати панщину тільки по одному дню з пішого і по два дні з тяглового селянського двору, а виконувати жіночу панщину та інші
