бригад, змін, дільниць, цехів носять звання комуністичних. Повагою і любов'ю всього колективу користуються ветерани заводу І. С. Левицький, Г. І. Тартачний, В. О. Боровецький, Є. Г. Якимович та інші. По 40—50 трудових років віддали вони рідному підприємству.
Цукровики постійно борються за впровадження на підприємстві високої культури виробництва. Поруч з виконанням виробничих планів багато уваги приділяється естетиці виробництва: цехи просторі, світлі, всюди вазони з квітами. На території заводу робітники посадили фруктовий сад, розбили квітники, заасфальтували доріжки. У затінку шумлять струмені невеликого фонтану, поруч — альтанки. В центрі скверу встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Славною традицією став зв'язок з трудівниками соціалістичних ланів — вже багато років шефствує комбінат над колгоспом «Перемога» села Поташні.
Серед інших бершадських підприємств, що нещодавно утворились,— райоб'єднання «Сільгосптехніки», якому на честь 50-річчя Комуністичної партії України було присвоєно звання колективу комуністичної праці. Самовіддана праця здруженого колективу об'єднання напередодні ленінського ювілею високо відзначена Комуністичною партією та Радянським урядом — колектив нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР та ВЦРПС, 72 кращим спеціалістам вручено медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна»[1].
Квітне старовинна Бершадь, за роки Радянської влади вона перетворилася на соціалістичне місто. В грудні 1966 року, враховуючи питому вагу в розвитку економіки й культури, збільшення кількості населення, Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Бершадь з селища міського типу в місто районного підпорядкування. На вулицях, що після вигнання окупантів являли згарища та самі руїни, споруджено понад 300 нових житлових будинків. В останні роки зводять багатоповерхові будівлі. Населення користується мережею водогону та газом, у багатьох будинках проведено центральне опалення. Для будівництва використовується цегла, вироблювана на заводі будівельних матеріалів потужністю понад 1,5 млн. штук на рік.
Своєрідне містечко виникло на колишньому пустирі, де на кошти колгоспів у 1967 році збудовано кількаповерхові навчальні корпуси медучилища з сучасними лабораторіями, гуртожитком та їдальнею. Тут навчаються понад 400 майбутніх фельдшерів та акушерок, які працюватимуть у лікарнях, колгоспних пологових будинках, на медпунктах. Майбутні медики заклали новий парк, посадили тисячі кущів та декоративних дерев, розбили сквери й квітники. Поруч споруджено спортивний комплекс. Доброю традицією стала посвята в медики біля склепу, де покоїться прах заслуженого лікаря Української РСР хірурга Г. Я. Будкевича.
Прикрасилась новими спорудами центральна площа, де височить будинок райкому КП України та районної Ради депутатів трудящих. Окрасою площі є чудовий пам'ятник вождеві трудящих В. І. Леніну.
Колишнє містечко, в якому переважали дрібні ремісники і селяни, пригноблені нужденністю й позбавлені людських прав, перетворилося в сучасне соціаліс-
- ↑ Газ. «Вінницька правда», 8 квітня 1970 р.