присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім'ям названо одну з вулиць Бершаді[1].
14 березня 1944 року для бершадців настав радісний день: війська 2-го Українського фронту визволили їх рідне місто. В пам'ять про воїнів та земляків, які віддали своє життя за визволення Бершаді, в центрі міста на братських могилах споруджено обеліски та скульптурні групи, біля підніжжя яких завжди живі квіти.
Визволені від фашистської неволі, натхнені перемогами Червоної Армії, трудящі енергійно взялись за відбудову народного господарства, за ліквідацію наслідків окупації. На цукровому заводі окупанти зруйнували майстерні, склади, вивезли цінне устаткування, знищили інвентар радгоспу. Величезну шкоду було заподіяно спиртовому заводу, спалено будинки в центрі міста, виведено з ладу водогін. Завдяки стрімкому несподіваному наступу радянських військових частин та активним діям підпільників вдалося зберегти від знищення деревообробну фабрику, шкіряний завод, маслозавод, взуттєво-швейну фабрику та інші об'єкти.
Відновлені органи Радянської влади приділяли велику увагу нормалізації життя та налагодженню роботи установ міста. Були вжиті заходи, спрямовані на поліпшення санітарного стану міста і громадського харчування. Розроблено план відбудови промислових об'єктів, набору та відправки робочої сили на відродження шахт Донбасу[2]. Силами місцевих лікарів у Бершаді для поранених солдатів і офіцерів відкрили госпіталь, матеріальна база якого була створена за рахунок колгоспів, радгоспів, підприємств, установ. Для воїнів діючої армії зібрали чимало продуктів харчування[3].
Партійні органи організували широку допомогу сім'ям фронтовиків. З цією метою проводились декадники, місячники допомоги, під час яких збирали гроші, продукти харчування, одяг. Виділені рішенням райкому партії підприємства та установи ремонтували квартири, забезпечували паливом родини військовослужбовців. Подбали й про дітей, батьки яких загинули. Майже 150 підлітків були прийняті до дитячого будинку, малята забезпечувались яслами та дитячими майданчиками[4].
У важких умовах воєнного часу, відчуваючи гостру нестачу ремонтно-будівельних матеріалів і робочих рук, трудящі відбудовували підприємства. Під час масових суботників та недільників робітники й службовці розбирали завали каменю та цегли, в позаробочий час монтували устаткування, яке надходило все в більшій кількості від підприємств братніх республік. У короткий строк налагодили випуск продукції шкіряний, пивний, спиртовий та маслозаводи, меблева, взуттєво-швейна фабрики, артілі[5].
Особливо багато праці довелося прикласти для відбудови заводу та господарства радгоспу дружному колективу цукровиків на чолі з комуністом директором цукрового комбінату К. П. Казіміровим. Протягом чотирьох з половиною місяців 1944 року робітники працювали добровільно по 10—12 годин. Уже з жовтня, перекривши заплановані строки, завод став до ладу, почав переробляти цукрові буряки із складів кількох ще не відбудованих цукрових підприємств області. До кінця року країна одержала майже 200 тис. пудів цукру, а завод одержав премію Народного комісаріату харчової промисловості СРСР та ВЦРПС.
В цілому підприємства міста в 1944 році завдяки наполегливій праці трудящих випустили продукції на загальну суму понад чверть млн. крб.[6] Успішному виконанню виробничої програми значною мірою сприяло розгортання соціалістичного
