яку очолював І. Д. Синявський, нагороджений 1935 року орденом «Знак Пошани». Бершадська МТС перетворилась на одну із найбільших і кращих в області. Напередодні війни колгоспні лани обробляли вже 48 тракторів.
Внаслідок успішної реконструкції спиртового заводу продуктивність його зросла напередодні війни в порівнянні з 1925 роком у 4 рази[1]. Значну роботу здійснив колектив цукрового заводу щодо перетворення підприємства з відсталого у передове. Кількість робітників зросла у довоєнний час до 700 чоловік, а продукція становила 200 тис. пудів цукру на рік.
Суттєво змінилося становище численних дрібних артілей бершадських ремісників. Всі вони були об'єднані у шість промислових артілей, де працювало понад 600 робітників[2]. А одна з них перетворилася на меблеву фабрику.
Роки соціалістичних перетворень були наповнені для трудівників Бершаді досягненнями у розвитку культури, охорони здоров'я. Про щасливе життя робітників, селян та службовців міста за радянських часів, їх трудові звершення розповідала районна газета «Соціалістичний шлях», що почала виходити з 1932 року. 1936 року в новому приміщенні відкрили бібліотеку. Молодь набувала знання в середній, педагогічній та медичній школах, на учительських курсах. Бершадці любили свій літній театр. Діти трудівників охоче відвідували палац піонерів. Поліпшили медичне обслуговування населення працівники районної лікарні, яку очолював хірург Г. Я. Будкевич. Він 30 років свого життя віддав благородній справі охорони здоров’я трудящих. Вдячні жителі Бершаді увічнили пам'ять заслуженого лікаря Української РСР, назвавши його ім'ям одну з вулиць міста і встановивши меморіальну дошку на будинку лікарні, де працював талановитий хірург[3].
Виконуючи інтернаціональний обов'язок, трудящі Бершаді неодноразово збирали кошти на допомогу республіканським військам Іспанії[4]. Значні кошти надходили від бершадців у фонд зміцнення обороноздатності нашої країни, на рахунок добровільних організацій Червоного Хреста та Тсоавіахіму.
За роки соціалістичного будівництва Бершадь стала промислово-аграрним центром півдня області. Але її мирне життя було перервано війною. Вже 29 липня 1941 року Бершадь окупували німецько-румунські війська. Фашисти утворили тут гетто для єврейського населення. Від катувань, голоду, епідемій у Бершаді загинуло багато радянських людей, розстріляно 327, вигнано в рабство 1203 чоловіка[5].
Радянські люди і в умовах жорстокого терору чинили фашистським окупантам опір. Для організації боротьби райком КП(б)У залишив на тимчасово окупованій території комуніста О. Р. Пилипчука, який вже в серпні 1941 року організував першу в районі підпільну групу, а в листопаді того ж року разом з Я. Ш. Талісом створив підпільну групу в м. Бершаді. В грудні виникла підпільна група з робітників та службовців Бершадської МТС на чолі з робітником В. М. Глущенком. Скеровував діяльність підпілля штаб у складі О. Р. Пилипчука, Я. Ш. Таліса, О. Ю. Романченка. У зв’язку із збільшенням підпільних груп до штабу ввели інструктора райкому КП(б)У І. П. Добровольського та працівника райвиконкому К. О. Пустовойтова[6].
До складу підпільних груп, кількість яких зростала, вступали все нові члени. В березні 1943 року для координації розгалуженої сітки підпілля та керівництва двома партизанськими загонами підпільний райком КП(б)У створив Раду на чолі з О. Р. Пилипчуком та партійне бюро у складі Н. Ферштендікера, К. О. Пустовой-
- ↑ Вінницький облдержархів, ф. Р-4268, он. 1, спр. 130-6, арк. 4.
- ↑ Вінницький облпартархів, ф. 39, оп. 1, спр. 252, арк. 143.
- ↑ Там же, оп. 2, спр. 1, арк. 30—31.
- ↑ Газ. «Соціалістичний шлях», 3 жовтня 1936 р.
- ↑ Вінницький облдержархів, ф. Р-4422, оп. 1, спр. З, арк. 12.
- ↑ Вінницький облпартархів, ф. 136, оп. 15, спр. 48, арк. 54—55.
