4 церкви, синагога, 6 молитовних будинків. У місті була тільки земська лікарня на десяток ліжок і заводський медичний пункт.
Прагнучи змінити таке становище, трудящі боролися за свої права. Під час Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники цукрового заводу створили заводський комітет. Його члени взяли участь у роботі з'їзду представників робітників цукрових заводів Ольгопільського повіту, який відбувся у серпні 1917 року. З'їзд створив районний комітет профспілки трудящих цукрових заводів з постійним місцем перебування в Бершаді.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції була радісно зустрінута бершадськими трудівниками. В січні 1918 року тут проголосили Радянську владу. Але незабаром до міста вдерлися німецькі окупанти. Окупація та хазяйнування буржуазно-націоналістичних банд важким тягарем лягли на плечі трудящих. Тільки з цукрового заводу було вивезено 50 тис. пудів цукру.
Робітники й селяни не припиняли боротьби: готувались нові виступи. Для їх організації в січні 1919 року Бершадський підпільний ревком створив партизанський загін з жителів Бершаді та сусідніх сіл. Командиром призначили голову ревкому В. Кривоходкіна, а комісаром — П. Соболевського. Внаслідок переможного повстання в лютому 1919 року в Бершаді відновлено Радянську владу. Народна влада здійснила перші соціалістичні перетворення: цукровий завод підпорядкували повітовому раднаргоспу, встановили контроль над млинами, керівництво шкіл передали шкільним радам. Відбулося урочисте відкриття клубу та бібліотеки[1].
Новий наступ внутрішньої і зовнішньої контрреволюції став на перешкоді в здійсненні соціалістичних перетворень. Вже 4 травня 1919 року Бершадь була оголошена на військовому стані. Згодом місто захопили денікінці, і лише на початку 1920 року, після розгрому білогвардійців тут знову розгорнулося соціалістичне будівництво. Відновили роботу підприємства, клуб і бібліотека. Відкрили школи грамоти для дорослих, для дітей робітників і червоноармійців — дитячий садок, а в приміщеннях монастиря — дитячий притулок для сиріт. Влада трудящих з перших днів свого існування дбала про розвиток культури. У ці наповнені напруженою боротьбою часи в Бершаді створили історичний музей.
У квітні—травні 1920 року в районі Бершаді йшли запеклі бої з бандами Тютюнника. В кінці квітня петлюрівці захопили місто і вчинили жорстоку розправу над радянськими людьми. Частини 45-ї дивізії і, зокрема, кіннотники Г. І. Котовського визволили Бершадь від ворогів.
І знову трудящі бралися до мирної праці. В червні 1920 року в Бершаді був створений районний партійний комітет. Під керівництвом партійної організації налагоджувалося трудове творче життя. Приступили до відбудови цукрового заводу, ремонту школи. Селяни успішно провели осінню посівну кампанію. У вересні 1920 року в житті трудящих Бершаді сталася визначна подія — 120 незаможників об'єдналися в КНС, головою обрали І. Васильківського.
У вересні відбулася ще одна подія — почала своє існування Бершадська комсомольська організація. Комсомольці були бойовими помічниками комуністів у соціалістичному будівництві. Вони зі зброєю в руках боролися проти бандитів, вели велику культосвітню роботу, організовували хати-читальні. Багато чого було зроблено тоді для налагодження контактів місцевої комсомольської організації з молоддю міста і навколишніх сіл. Це, зокрема, сприяло успішному проведенню «тижнів зміцнення фронту»[2]. Молодь організувала самодіяльний театр ім. Шевченка, вистави якого користувалися успіхом у жителів Бершаді і навколишніх сіл.
У роки мирного будівництва реконструйовано цукровий завод, відбудовано і розширено спиртовий та шкіряні заводи. Ще на початку 1921 року ремісники почали об'єднуватися в артілі, яких під кінець року налічувалося 26: металістів, ковалів, столярів, шевців, кравців тощо.
