Проводиться значна робота по збереженню та акліматизації деяких видів диких тварин. У Шендерівський лісний заповідник, що має площу 1800 га, з Асканії-Нової завезені далекосхідні плямисті олені. Прижились на Вінниччині уссурійські єнотовидні собаки, нутрії, сріблясті лисиці.
Найкращі лісопарки (Антопільський, Верхівський, Немирівський, Ободівський, Тиврівський і Чернятинський) взяті під державну охорону. Багатством рослинного світу, текучими водами, живописним рельєфом славиться Вінниччина як мальовничий край. Майже всі міста і села потопають у зелені дерев.
На Вінниччині зареєстровано понад 800 родовищ різноманітних копалин. Місцевість багата на такі будівельні матеріали, як піски, глини, вапняки, мергелі. Великі поклади їх залягають на Волино-Подільській та Придністровській височинах. Цінною сировиною для хімічної промисловості є фосфорити, які розташовані смугою від Могилева-Подільського до Бучача Тернопільської області.
З гірських порід поширені граніти. Багато їх залягає в Гайсинському, Жмеринському, Козятинському, Тиврівському, Калинівському і Хмільницькому районах. Славляться граніти Гніванського і Жежелівського родовищ, які використовувалися при спорудженні Мавзолею В. І. Леніна, Московського та Київського метро, Палацу з'їздів у Кремлі, для постаменту пам'ятника Т. Г. Шевченку в Москві.
В Козятинському і Липовецькому районах є поклади каоліну, який використовується у фарфоро-фаянсовій, паперовій, гумовій, парфюмерній та інших галузях промисловості. Особливу славу здобув Глуховецький каоліновий комбінат, який дає майже половину очищеного каоліну в загальносоюзному масштабі. З цього комбінату продукція надходить у різні кінці Радянського Союзу, експортується в країни Європи.
Паливні ресурси області обмежені. Є невеличкі родовища кам'яного і бурого вугілля місцевого значення. В Літинському, Бершадському, Калинівському, Козятинському та Хмільницькому районах виявлено значні запаси торфу, який використовується не тільки як паливо, а й для удобрення земель та виготовлення ізоляційних будівельних плит.
В області трапляються корисні мінеральні джерела. Особливо цінною є багата на родон мінеральна вода Хмільника. Це місто перетворюється на велику союзну здравницю. Прекрасні смакові, а також лікувальні якості має вода з джерела села Житників Мурованокуриловецького району, що дістала назву «Регіна».
Клімат помірно континентальний. Переважає сонячна погода з помірною вологістю та слабкими вітрами. Весна іноді буває затяжною. Літо завжди тепле, але не жарке. Осінь здебільшого суха, зима — м'яка з частими відлигами. Середня річна температура становить +7°, липня +18,8°, січня –5,7°. Кількість опадів — 480–550 мм на рік.
Грунти переважно чорноземні (середньо-гумусні, темно-сірі та опідзолені). В ряді районів — Калинівському, Барському, Жмеринському, Немирівському, Тульчинському і деяких інших — грунти сірі та світло-сірі опідзолені. Грунтово-кліматичні умови області досить сприятливі для розвитку сільського господарства, зокрема для вирощування озимої пшениці, ярих зернових культур і особливо цукрових буряків, а також овочівництва, садівництва.
Територія Вінницької області, зокрема її південно-західна частина понад Дністром, почала заселюватися уже в добу палеоліту. Найдавніша ранньопалеолітична стоянка первісних мисливців, що існувала тут приблизно 100–40 тисяч років тому, виявлена поблизу села Суботівки Могилів-Подільського району, а біля сіл Лядови, Нагорян, Озаринців, Яришева, Яруги існували поселення і за пізнього палеоліту — приблизно 40–13 тисяч років тому[1].
В добу неоліту (VII–IV тис. до н. е.) з переходом до відтворюючих форм господарства — мотижного землеробства і скотарства — густіше заселяється також
- ↑ Материалы и исследования по археологии СССР, вып. 81. М.–Л., 1960, стор. 19, 105–106.
