вої школи уніатів-базиліан, і духовне, відкрите 1837 року. 1860 року в місті працювало 2 лікарні[1].
Соціальний і національний гніт трудящих у першій половині XIX ст. викликав хвилю народних повстань. Повстанські загони діяли і навколо Бара. В грудні 1829 року вони напали на економію сусіднього села Комарівців, звідки походив один із сподвижників Устима Кармалюка — Й. Серветник. Повстанці знаходили співчуття й підтримку серед міщан Бара. Відомо, що і сам Устим Кармалюк таємно бував тут і зупинявся в сестри Й. Серветника і її знайомих[2].
Після скасування кріпацтва царський уряд, задовольняючи інтереси буржуазії, здійснив 1870 року реформу міського самоврядування. Однак проведення буржуазної реформи затягувалося на догоду дворянству. В Барі міське положення запровадили тільки 1892 року. До обраних міської думи й управи ввійшли багатії міста.
Бар перетворювався в промислове місто. Проте цей процес відбувався дуже повільно. В 1865 році був збудований спиртовий завод. З 1880 року почав працювати пароводяний млин. Дальшому піднесенню економіки міста сприяло будівництво залізниці Жмеринка—Могилів. У 1900 році збудовано цукровий завод, який став найбільшим підприємством міста. З 658 робітників міста 400 працювали на цукровому заводі. Напередодні першої світової війни в місті діяли також 4 цегельні підприємства, які мали по кілька робітників. Одночасно місто зберігало ремісничий характер. У 129 ремісничих закладах працювало 440 кравців, шевців та ін. Товари народних майстрів у великій кількості продавалися на ярмарках. Щороку в місті відбувалося 26 ярмарків[3].
Розвиток промисловості вплинув на соціальний склад населення. Частина жителів лишала сільське господарство й переходила працювати на заводи та фабрики. Однак ще багато міщан орендувало міські землі, і це було їх головним джерелом існування. Робітники працювали по 12—14 годин за мізерну заробітну плату. Особливо важко жилося сезонним робітникам. Селяни навколишніх сіл восени і взимку працювали й жили тут же, на заводі, у брудних і сирих бараках. Весною і влітку вони разом із своїми односельцями працювали за наймом на бурякових плантаціях, де заробітна плата в день становила 15—20 копійок.
Революційна боротьба пролетаріату промислових центрів Росії чим далі більше впливала на свідомість робітників Бара, переконувала їх у необхідності спільного виступу на захист своїх прав. У травні 1905 року трудівники цукрового заводу взяли участь у загальному страйку сільськогосподарських робітників. Страйкарі вимагали підвищити заробітну плату, не допускали до роботи найманих робітників з інших районів[4].
Обличчя міста почало помітно змінюватися тільки на початку XX ст. 1911 року в ньому було 124 кам'яні будинки, появилися тротуари, освітлення. Але в цілому Бар забудовувався безпланово, вздовж кривих і брудних вуличок стояли впритул низенькі будиночки, в яких поневірялася міська біднота. Каналізації не було, і місто душив сморід. На міський благоустрій виділялись незначні кошти. Населення обслуговували міська і заводська лікарні на 10 ліжок, 2 приватні лікарні, де працювали 3 лікарі, 3 фельдшери і 5 акушерок.
Інтереси зростаючого капіталізму вимагали дальшого розвитку народної освіти. 1911 року в місті відкрили гімназію, працювало училище. Вчилося в цих навчальних закладах 409 чоловік — вихідці з багатих сімей. Для дітей сільської бідноти і робітників існували (з 1874 р.) двокласне міське початкове народне училище
- ↑ Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 1, стор. 217.
- ↑ Устим Кармалюк. Збірник документів, стор. 47, 75, 167.
- ↑ Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. Каменец-Подольский, 1911, стор. 192—194.
- ↑ Революция 1905—1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов, т. 2, ч. 1. К., 1955, стор. 357.
