З розвитком ремесла й торгівлі в середині XVI ст. в Барі появляються цехи гончарів, шевців, інших ремісників[1]. Ремесло й торгівля концентрувалися в польській частині міста. Займатися ними мали право поляки та іноземці, українці — лише після прийняття католицтва. Релігія була основним засобом духовного поневолення, покатоличення місцевого населення.
Трудящі не раз піднімалися на визвольну боротьбу проти соціального й національного гноблення. Населення Бара брало участь у повстанні 1594–1596 рр. В жовтні 1594 року у місто вступили запорізькі козаки. В середині листопада сюди прибув загін С. Наливайка. В Барі козацькі загони стояли до початку 1595 року. Звідси вони рушили на Волинь. Польський уряд, придушивши селянсько-козацьке повстання, посилив наступ на трудящих. Бар було перетворено в головний укріплений пункт, де розмістився великий військовий гарнізон. У 30-х роках XVII ст. під керівництвом інженера Боплана збудували кам'яну фортецю (замість дерев'яної), а військовий гарнізон поповнили за рахунок найманців з Німеччини. В 1637 році Бар був резиденцією коронного гетьмана С. Конєцпольського.
На початку XVII ст. Бар став також оплотом католицизму на Поділлі. З допомогою магната Жолкевського 1616 року в Барі поселилися єзуїти. Польський король надав їм право одержувати десятину з Барського й Комаровецького маєтків, звільнив від податків. Єзуїти стали великими власниками. їм належали частина Бара, пивоварний, свічковий, цегельний заводи, став, будинок ратуші, заїжджий будинок і шинок[2]. 1635 року в місті відкрито єзуїтський колегіум[3], 1662 року з'явилися й францісканці.
Наприкінці XVI і особливо на початку XVII ст. розширюються економічні й культурні зв'язки між Росією та Україною. Через Бар проходив торговий шлях на Кам'янець-Подільський, Молдавію. У 1638 році в місті зупинялися брянські торгові люди[4]. Бар на той час був людним містом. У 1648 році тут налічувалося 5200 мешканців[5].
В часи визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького Бар був одним з важливіших об'єктів, за який точилися запеклі бої між польсько-шляхетськими й українськими військами. В липні 1648 року козацький загін Максима Кривоноса підійшов до Бара. Після кількаденної підготовки повстанці, застосовуючи гуляй-городи й димову завісу, почали штурм міста[6]. На допомогу їм прийшло міське населення. Здобувши фортецю, загін захопив великі військові трофеї: гармати, порох, ядра тощо[7]. Проте 18 березня 1649 року Бар знову опинився в руках польського загону. Прибуття козаків Кальницького полку змусило шляхту відступити. Однак відповідно до Зборівського договору Бар відійшов до Польщі. В лютому — березні 1651 року польські війська, які концентрувалися в районі Бара, підійшли до Вінниці. Але поблизу міста вони зазнали поразки. Переслідуючи ворога, уманський полковник Й. Глух взяв Бар. Незабаром польська шляхта знову захопила його. В 1652 році селянсько-козацьке військо після перемоги під Батогом зайняло Бар.
У вересні 1653 року шляхетська Польща почала стягувати великі сили в район Поділля, сподіваючись взяти реванш за поразку. В район Бара й Шаргорода прибули головні сили селянсько-козацького війська на чолі з Б. Хмельницьким. Резиденцією гетьмана був деякий час Бар. Тут гетьман одержав через свого посланця
- ↑ Кустарные промыслы Подольской губернии, стор. 424.
- ↑ «Подольские епархиальные ведомости», 1887, № 36–37, стор. 831–832.
- ↑ Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 1. СПб., 1863, стор. 217.
- ↑ Воссоединение Украины с Россией, т. 1, стор. 207.
- ↑ О. С. Компан. Міста України в другій половині XVII ст. К., 1963, стор. 77.
- ↑ Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 75.
- ↑ Л. К. Полухін. Максим Кривоніс — герой визвольної війни українського народу в 1648–1654 рр. К., 1952, стор. 15.
