цього підприємства виконав п'ятирічний план за 2,5 роки. Швидко відбулася реконструкція двох кондитерських, макаронної, меблевої, трикотажної фабрик, млина № 15. Обсяг валової продукції міських підприємств в останньому році п'ятирічки у 12 разів перевищував рівень випуску продукції 1913 року[1].
Виконуючи завдання соціалістичної індустріалізації, трудящі Вінниці водночас дбали і про соціалістичну перебудову села. Для трудового селянства вони не тільки виготовляли різноманітне сільськогосподарське знаряддя, а надсилали туди кращих виробничників для організації колективної праці, проведення політмасової роботи. Лише весною 1930 року на період посівної кампанії в села було направлено 246 робітничих бригад у складі 1110 чоловік.
Коли Вінниця стала обласним центром, то це посилило адміністративні, економічні й культурні зв'язки міста з периферійними населеними пунктами. У Вінниці почали виходити обласні газети «Більшовицька правда» та «Молодий більшовик».
У цей час значними темпами зростає продуктивність праці, широкого розмаху набирає рух ударників і особливо стахановський рух. На вінницьких заводах і фабриках створюються ударні бригади. Під кінець 1935 року на 27 підприємствах працювало 930 стахановців, а вже через рік їх стало 2371. Першими стахановцями у Вінниці були робітники А. П. Худа з взуттєвої фабрики, Л. Ф. Гуцалюк з суперфосфатного заводу, П. М. Твердохлібов з м'ясокомбінату, П. С. Самойленко з швейної фабрики, А. Ф. Тринос з трамвайного депо. І не тільки окремі робітники, а й цілі цехи перевиконували виробничі завдання. У третьому році другої п'ятирічки випуск валової продукції міських підприємств у 15 разів перевищив довоєнний рівень.
Новий трудовий ентузіазм серед вінницьких робітників викликала підготовка до Надзвичайного VIII з'їзду Рад СРСР. На багатьох підприємствах міста відбулися багатолюдні мітинги, учасники яких гаряче схвалили проект нової Конституції СРСР. Колективи ряду підприємств достроково виконали плани другої п'ятирічки. До відкриття з'їзду лише мотороремонтний завод дав надпланової продукції на один мільйон карбованців. 15 листопада 1936 року колектив м'ясокомбінату рапортував про виконання плану другої п'ятирічки.
За прикладом машинобудівників Свердловська й Харкова на підприємствах Вінниці з'явилися багатоверстатники. Новатор мотороремонтного заводу Погребнюк, працюючи на двох верстатах, у вересні 1939 року виконав завдання на 1075 проц., а пізніше він домігся виконання змінної норми на 3081 проц. На фабриках і заводах почав ширитись рух за оволодіння суміжними виробничими професіями, розвиваються раціоналізаторство та винахідництво.
Поряд з старими реконструйованими підприємствами у місті виникали нові виробничі об'єкти: взуттєва фабрика індивідуального пошиття, вощильний завод та ін. Підвищувався рівень технічного обладнання фабрик і заводів. У 1940 році у Вінниці працювало 50 промислових підприємств. Набагато зросла їх виробнича потужність. До революції взуттєва фабрика «Яструб» виготовляла лише 50—70 пар взуття на добу, а в 1940 році — 2400 пар.
Продукція вінницьких підприємств мала не тільки місцеве, а й союзне значення. До них в першу чергу належав суперфосфатний завод, який 1940 року давав у 9 разів більше продукції, ніж вироблялось її до Великої Жовтневої соціалістичної революції. М'ясокомбінат, швейна, взуттєва й кондитерська фабрики та деякі інші підприємства Вінниці свою продукцію постачали багатьом індустріальним центрам країни і навіть виробляли її для експорту. Разом з розвитком промисловості збільшувалася кількість робітників. Якщо в 1913 році у місті їх було 1,3 тис. чоловік, то в 1940 році — понад 10 тис. чоловік[2].
