Сторінка:Істория України-Руси. Написав Олександер Барвіньский (1904).pdf/32

Цю сторінку схвалено
 

7. Руїна.

По смерти Хмельницкого настала на Українї вельми сумна доба, котру нарід влучно назвав „руїною“. Між народом настав заколот якраз тодї, коли треба було упорядкувати справи в краю. На Українї повстали дві партиї супротивні, кожда тягнула в инший бік. До одної належала більша часть козацких старшин, заможних козаків і деяких шляхтичів, що остали ще Русинами та висше духовеньство і богатше міщаньство. Ся партия бажала удержати самостійну управу України із шляхотскими порядками і змагала знов до злуки з Польщею. Друга, чисто народна партия, зложена з поспільства (селян) і біднїйших козаків, була противна шляхотским порядкам, але не вміла ясно висловити своїх бажань і віддала ся своїм проводирям, що все укладали лише в користь козацтва і старшини і з підмогою Московщини витворили на Українї нову шляхту — дворяньство. Боротьба між тими двома партиями не веде ся о справи громадскі, а між одиницями про особисті користи. Партия, що тягне до злуки з Польщею, вибирає гетьмана, котрого знов не хоче признавати друга партия, вибирає собі нового і звертає ся о війскову підмогу до царя. Таке вмішуванє московского війска доводило до щораз більшого обмежуваня самоуправи на Українї.

Зпоміж гетьманів по смерти Хмельницкого визначав ся безперечним талантом Іван Виговский, що знов довів в Гадяцкій умові[1] 1658 р. до злуки України з Польщею. Україна мала бути вільною, независимою державою, звати ся Великим Руским

  1. Гадяч в Полтавщинї на лївобережній Українї.