половинї 16-го столїтя зростає кольонїзация в Брацлавщинї і Київщинї, збільшає ся число козацтва і обсяг єго области, витворює ся окрема верства козацка, що не признає над собою нїякої чужої власти адмінїстрацийної анї судової. Під проводом своїх старостів, котрих звуть гетьманами нападають козаки на Крим і побережа Чорного моря.
2. Запорожска Сїч.
Із своїх уходів давали козаки десятину зарібку старостам, тимто і старости дбали про охорону сих уходів. Між сими старостами визначив ся і причинив ся найбільш до зросту козаччини черкаский і канївский староста Дмитро Вишневецкий (нарід звав єго Байдою). На однім з островів[1] порослих очеретами, лозами і яворами, що розкинули ся в долїшнім кориті Днїпра, поза дорогами (се є камінними скелями), по яких Днїпро спливає в Низ, збудували собі козаки за Дмитра Вишневецкого твердиню (1556 р.), обезпечену валами і частоколами, що звала ся Запорожска Сїч, бо там сидїли козаки як у засїцї. Се був головний табор низових козаків, почин славного Запорожа, званого кошем, котрим правила якби окремою державою вибирана на оден рік старшина, з кошевим отаманом на чолї і там жили Запорожцї без жінок як монахи. Козаки жили в куренях, якби в касарнях, а серед Сїчи була церква св. Покрови. Важні справи рішала війскова рада, всї були тут рівні, на всї уряди вибирала рада.
- ↑ одні кажуть, що се було на острові Хортицї, иньші що се було на Томаківцї.
