полит Ізидор (унїя Фльорентийска 1429 р.), але ся звязь по єго смерти перервала ся. Луцкий епископ Терлецкий і володимирско-волиньский епископ Потїй, чоловік учений і богобоязливий, виїхали до Риму і (перед самим Різдвом 23 грудня 1595 р.) перед Папою Климентієм VIII. зложили присягу на евангеліє, що Руска Церква приймає унїю з Римом, а Папа згодив ся на се, щоби Русини держали ся свого церковного обряду. Єї услівя затверджено на соборї в Берестю 1596 р., потвердив се і король Жигмонт III. а крім того також заборону переходу унїятів на латиньский обряд. Коло розширеня унїї вельми заслужив ся Потїй, що став опісля київским митрополитом і єго наслїдник Велямин Рутский, котрий двигнув з занепаду до давної слави і сьвітлости чин св. Василія Вел. Але не всї рускі владики приняли унїю, почала ся отже завзята боротьба між православними і унїятами, а з яким завзятєм вела ся та боротьба, видно з того, що роз'ярена товпа православної черни убила полоцкого архиепископа Йосафата Кунцевича.[1] Найбільший противник єго, православний архиепископ Смотрицкий приняв також опісля унїю.
Але й Русини-унїяти дізнавали від польского уряду зневаги своїх прав і упослїдженя. Горді епископи польскі не хотїли допустити унїятско-руских владик до сенату (висшої палати соймової). Тимто рускі пани, а навіть міщани, що мали себе за панів, бажаючи запевнити собі більший вплив полїтичний, приймали латиньский обряд, щоби й тим відріжнити ся від хлопів, і відчужували ся рускому народови.
- ↑ Католицка Церква за Папи Пія IX (1867 р.) зачислила Йосафата Кунцевича поміж сьвятих.
