У корчму уходжає та козака за чуб хватає.
То козак козацький звичай знає:
То будь то до Ляха медом-шклянкою,
Або оковитою-горівкою чаркою витає,
А тут Ляха за чуб хватає
І межи очи шкляницею шмагає,
І келепом по ребрам торкає,
Іще стиха словами промовляє:
„Не лучче-б тобі, Ляше, превражий сину
В Польщі з своєю жінкою спати,
А нїж в корчму вхождати?
Ей, Ляхи-ж ви, Ляхи мостивії пани!
Хотяж ви від нас ключі повідбирали
І стали над нашими домами господарями, —
Хотя-б ви нашу компанїю не находжали!“
Тодї-ж козаки стали у радї як малії дїти,
У недїлю рано Богу помолившись,
Від своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах прописували:
„Пане гетьмане Хмельницький!
Батьку Зинов наш чигиринський!
За що ти на нас такий гнїв положив?
На що ти на нас такий ясир[1] наслав?
Уже-ж ми тепер нї в чому волї не маєм;
Ляхи, мостивії пани, від нас ключі повідбирали,
І стали над нашими домами господарями.
Звели нам з Ляхами великий бунт зривати!…“
Тодї то пан Хмельницький добре дбав,
Козаків до схід сонця у похід випровожав
І стиха словами промовляв:
„Гей, нуте дїти, козаки-друзї!
Прошу я вас, добре дбайте,
По три, по чотири з куренїв вставайте
І до дрючків і до оглобель хватайте!
На славну Україну прибувайте
І Ляхів-панів у нічку, у четвертеньку
Так як кабанів зганяйте!
