вікна тваринним міхуром («оболонкою»), так і тих, що склили шибки.
«Всяке слово, — писав В. І. Ленін, — вже узагальнення»[1]. В прізвищах, зокрема в тих, які походять від прізвиськ, відбилася геніальна здатність простих людей узагальнювати в одному слові найбільш характерне, найбільш суттєве в людині або в її становищі. При цьому яскраво проявились фантазія, характер і вдача самих творців прізвищ, в тому числі і схильність до гумору навіть у найтяжчих умовах. Ось деякі з цих яскравих характеристик наших предків: Грицько Латка, Гаврило Безштанько, Петро Бугай, Іван Велигора, Олена Кирпата, Олекса Писанка, Іван Огир, Степан Булан, Іван Коненко, Лука Гнідий, Семен Чалий. У цих прізвищах помічаємо теплоту, захоплення, зневагу. Для тих, хто давав прізвиська, Латка, Безштанько і т. д. — свої люди, трудящі. Серед них є люди надзвичайної фізичної сили, як могутні воли, або сильні, горді і прудкі, як коні. Симпатію і щире захоплення висловлено в таких прізвищах, як Семен Бог, Гаврило Помазанець, Йосип Єзус. Затавровані народним осудом — Онисько Змій, Іван Враг, Семен Песиголовець.
Вчитуючись у прізвища людей, не можна не помітити різних градацій іронії — від добродушної до злої, нищівної. Іронію, часом дошкульну, але не позбавлену симпатії або поблажливості, ми помічаємо в таких, наприклад, прізвищах: Чапля, Журавель, Шилохвіст, Бабак, Заєць, Лисиченко, Коропець, Блоха, Курошуп, Хильченко, Теля, Сопля, Осенко, Кріт і т. п. Бабак — ледар, але може бути і симпатичною людиною, Курощуп — не геній зла, а якийсь козак з тих, хто любить шастати по курниках. Важко бути суворим до Хильченка, адже «оковиту» вхиляють усі! Панько Пчілка, Левко Мушка, Агій Комар — маленькі тендітні люди. В їх прізвищах бренить співчуття, навіть ніжність сильних і хороших людей. Добрі почуття вклали люди і в прізвища Соловей, Жайворонок, Горобчик, Лебідь. Та є гама почуттів іншого роду. Вона виразно бренить в прізвищах Крук, Сич, Папуга, Кліщ.
Нарешті, є прізвища, в яких висловлено гнів і ненависть до людей жадібних, жорстоких. Ось — Клим Гнидка. Відчуваємо прірву, яка лежить, скажімо, між Петром Бугаєм, Данилом Туром і Климом Гнидкою. Перші два — то люди або прямої, дужої відвертості, або казкової сили, і той, і другий мають здорове начало. В останньому ж є щось підле. Це — дрібненький паразит, що увивається навколо паразитів запеклих і досвідчених. Поруч такого Клима Гнидки постать святеника Задериморди, що пхається однією з ним стежкою. А скільки ненависті,
- ↑ В. И. Ленин. Философские тетради, 1947, стор. 256.
