ції королівських володінь, замків, цехові книги. Правда, не можна відкидати важливість і поодиноких мовних даних, інколи унікальних в українській лексиці для того або іншого періоду. Так, наприклад, випадково зустрінуте прізвище Окулярник для початку ХѴІІ ст. дуже багатозначне з точки зору знайомства з тогочасною ремісничою технікою. Цілком можливо, що прізвище виникло не як прямий наслідок існування відповідного ремесла, але воно переконливо свідчить про те, що окуляри були відомі на Україні на початку XVII ст., задовго до того, як поет кінця XVII — початку ХѴІІІ ст. згадав у своїх віршах склярів, що серед різних скляних виробів виготовляли для старих людей окуляри[1].
Документи львівського магістрату (XVI ст.) називають ремісників з дивним прізвищем Кордибанник. Виявляється, що кордибаном або кордованом називалася козяча шкіра, виготовлена за способом ремісників з іспанського міста Кордови. Таке прізвище неминуче викликає у допитливого дослідника історії українського народу здогади і про можливі зв'язки України з навколишнім світом, рівень розвитку ремесла, поширення окремих його видів і т. д. Аналогічна роль, скажімо, і таких прізвищ, як Чумак, Бурлака. Адже вперше (часом випадково) згадані в якомусь з документів, вони вказують на існування в житті відповідного їм соціально-економічного явища.
Таким чином, навіть окремі назви можуть стати в руках досвідченого дослідника джерелом важливих наукових висновків або принаймні припущень. Ще більша роль тих історичних документів, в яких ми маємо справу із значною кількістю ономастичних даних. Серед них, зокрема, можна назвати актові книги Київської прикордонної комісії, які містять безліч матеріалу до топоніміки населених пунктів Лівобережної України[2], податкові реєстри ХѴІ-XVIII ст.[3], матеріали «генеральних следствій» козацьких полків першої половини XVIII ст., Румянцевського опису другої половини XVIII ст., що зберігаються в Центральному державному історичному архіві УРСР у Києві, та ін.
Для конкретнішого уявлення про ті можливості, які відкриває перед істориком ономастика, варто зупинитись окремо на «Переписних книгах» 1666 р., частково виданих y 1933 p. В. О. Романовським і широко використаних ним в його доктор-
- ↑ В. Перетц. Вірші єром. Климентія Зінов'єва сина. — «Памятки українсько-руської мови і літератури», т. VII, Львів, 1912, вірш 180.
- ↑ Л. А. Проценко. Актові книги як джерело вивчення спеціальних історичних дисциплін. — У зб.: Історичні джерела та їх використання. К., 1964, стор. 59.
- ↑ Zródla dziejowe, т. XX, стор. 65-88; ЦДІА УРСР у Києві, ф. 11, Житомирський гродський суд, спр. 9, арк. 604-914; Архив Юго-Западной России, ч. VII, т. 2, стор. 303-310 та ін.
