Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 2 (1966).pdf/58

Ця сторінка вичитана

Запорожского» (1649 р.), він показав соціальний і національний склад козацького війська середини XVII ст.[1] На основі антропонімів та топонімів, які є в різних історичних документах, автор даної статті зробила ряд спостережень щодо рівня розвитку ремесла та його організації на Україні в XVII ст.[2] Історик П. П. Чучка, зібравши близько 6 тис. прізвищ корінного українського населення Рахівського району Закарпаття, зіставив їх з топонімами різних областей України і встановив, що переважна більшість жителів Рахівського району самі або їх предки прийшли в свій час сюди, на низину, з гірських місцевостей Станіславської, Чернівецької, Тернопільської та інших областей України[3]. Висновок П. П. Чучки підтверджується даними інших історичних джерел. С. П. Бевзенко, вивчаючи ономастичний матеріал виданих у 1928 р. «Розборных книг г. Харькова 1660 г.», відзначив можливість вивчення процесу соціально-економічної диференціації населення Харкова та його околиць у першій половині XVII ст. на підставі цього матеріалу[4].

Особливістю досліджень істориків є те, що, як правило, ономастичний матеріал використовується ними для вивчення періодів, від яких збереглися й інші джерела (здебільшого XIV-XVIII ст.). Причина відносно вузьких хронологічних рамок застосування ономастики насамперед полягає в тому, що історик, вдаючись по допомогу до ономастики, нагадує собою слідчого, який повинен враховувати безліч різних обставин.

Слово ж, залишене нам як речовий доказ, само по собі нічого не скаже. «Людські поняття не застиглі, вони постійно змінюються, переходять одне в одне, інакше б вони не відбивали життя», — вчить В. І. Ленін. Аналіз понять, вивчення їх, «мистецтво оперувати ними вимагають вивчення руху понять, їх зв'язку і взаємопереходів»[5]. Отже, слово, так само як і кожний науковий факт, може бути аргументом лише в світлі його діалектичних зв'язків з численними іншими фактами. Чим далі в глиб віків сягає дослідник, тим більше зростає загроза невірних висновків, достовірність яких перевірити під перехресним вогнем даних інших джерел важко, а то й неможливо. Допомогти в та-

  1. Ф. П. Шевченко. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. К., 1959, стор. 177-197.
  2. О. Компан. Міста України в другій половині XVII ст. К., 1963, стор. 182-232
  3. П. П. Чучка. Прізвища топонімічного походження Закарпаття. — «Доповіді Ужгородського Державного університету. Серія філологічна», 1961, № 7, стор. 61-63.
  4. С. П. Бевзенко. З історії української ономастики. — «Доповіді Ужгородського державного університету. Серія філологічна», 1961, № 7, стор. 65-69.
  5. В. И. Ленин. Философские тетради, 1947, стор. 237.