шистської окупації. Спільними зусиллями мовознавців, істориків, етнографів, археологів та представників багатьох інших спеціальностей було вивчено історію близько 32 тис. географічних назв. При цьому бралися до уваги як особливості виникнення кожного географічного пункту, так і умови утворення їх назв.
Під час цієї великої і в усіх відношеннях важливої роботи сформувалися кадри ономастів, які весь час поповнюються. В польському місті Вроцлаві виходить періодичне видання «Onomastika», в якому частково висвітлюються і питання української топоніміки. Тут доречно буде окремо назвати працю С. Грабця про гуцульську топоніміку, видану в Кракові[1].
Чимало цікавих праць написано в Чехословаччині, Угорщині, Югославії. Серію топонімічних праць видано в Німецькій Демократичній Республіці[2].
Піонером у справі відродження як лінгвістичної, так і історичної ономастики на Україні в післявоєнний період виступив мовознавець К. К. Цілуйко[3]. Зокрема, він поставив на наукову основу вивчення в історико-лінгвістичному аспекті топоніміки Полтавщини. В 1957 р. про топоніміку як велике джерело історичного дослідження відізвався о. Попов. Він відзначив, що при вмілому поєднанні топоніміки з іншими дисциплінами вона може подати історикові незамінну допомогу, зокрема при вивченні племінних взаємовідносин, питань етнічної міграції, племінних об'єднань та ін.[4]
У 1959 р. відбулась Перша українська нарада лінгвістів з питань топоніміки, на якій пролунали слова про те, що топоніміка повинна стати окремою наукою, а тому необхідні спеціальні монографічні дослідження. В планах роботи істориків України так питання, на жаль, ще не ставилось. Ономастика як допоміжна історична дисципліна знаходиться ще в ембріональному стані. Значення її усвідомили поки що не всі історики. Ономастичний матеріал в історичних дослідженнях використовується стихійно, здебільшого в тих випадках, коли вченому не вистачає інших даних для аргументації того або іншого положення. Цікаву розвідку в цьому плані зробив Ф. П. Шевченко. На підставі імен та прізвищ, які містить «Реєстра всего Войска
- ↑ S. Hrabiec. Nazwy geograficzne Huculszczyzny. Kraków, 1950.
- ↑ В. А. Никонов. Послевоенные работы по топонимике в славянских странах. — «Краткие сообщения Института славяноведения». М., 1960, № 28, стор. 75; його ж, Топонимическая серия в ГДР. — «Краткие сообщения Института славяноведения». М., 1961, № 30, стор. 100—102.
- ↑ К. К. Цілуйко. Українська топоніміка напередодні міжнародного з'їзду славістів. — «Питання топоніміки». К., 1962; його ж, до вивчення топоніміки. — «Діалектологічний бюлетень», 1949, № 1; його ж, Коротка програма збирання матеріалів до вивчення топографії України. К., 1954 та ін.
- ↑ А. И. Попов. "Топонимика как историческая наука, — «Мовознавство», т. XIV. К., 1957, стор. 3.
