ються на спільну теоретичну основу — діалектичний матеріалізм, але кожний з них має свої завдання і закономірності розвитку, свої специфічні методи дослідження. Слід зазначити, що ономастика як лінгвістична дисципліна виникла раніше і досягла більших успіхів, ніж ономастика історична.
Ономастика практично поділилася на топоніміку, гідроніміку, антропоніміку, етноніміку та інші дисципліни. Серед них найбільше використовуються зараз топоніміка та антропоніміка. Про них переважно і йтиме мова в даній статті.
Насамперед слід відзначити, що при відсутності теоретичних і методичних розробок в даній галузі знань особливого значення набувають окремі практичні приклади вдалого застосування дослідниками ономастичного матеріалу. Показовою в цьому плані є праця Ф. Енгельса з історії стародавніх германців, побудована на аналізі топонімів Рейнської області[1]. Серед дослідників, які з успіхом застосовували ономастику в своїх працях, вчені особливо виділяють Бертьє-Делагарда[2]. До них слід віднести також і відомих дореволюційних істориків України: О. Лазаревського, В. Ляскоронського, М. Арандаренка, М. Астряба, О. Андріяшева, Л. Падалку та ін.
Відразу ж після Великої Жовтневої соціалістичної революції перед історичною наукою постало дуже багато невідкладних завдань. Тому розвитку ономастики не приділялося належної уваги. Проте окремі вчені збирали і опрацьовували ономастичний матеріал. При Академії наук УРСР навіть існувала топонімічна комісія, в роботі якої брали участь відомі українські вчені — А. Ярошевич, П. Клименко, М. Ткаченко та ін. Цілком природно, що з відродженням різних допоміжних дисциплін в Радянському Союзі зросла увага і до ономастики. Зараз у складі Московського філіалу Географічного товариства СРСР працює топонімічна комісія, яка розробляє науково-методичні проблеми топоніміки.
В. А. Никонов відзначає, що в післявоєнний період і особливо за останні роки в країнах народної демократії видано величезну кількість топонімічних досліджень, які можуть стати в нагоді кожному дослідникові історії та мови. На його думку, перед у дослідженнях з топоніміки ведуть польські вчені, які видають словники, атласи, розробляють теорію і методику топонімічних досліджень, пишуть спеціальні дослідження. В польських університетах провадяться семінари з топоніміки.
Поштовхом до розгортання наукової діяльності в цьому напрямі стала необхідність обгрунтування великої кількості польських географічних назв, перейменованих під час німецько-фа-
