комісією[1]. За гетьманства Виговського (в лютому 1658 р.) у Межибожі перебував Федір Михайлович — «полковник подільський, стражник пограничний, губернатор замку межибіжського»[2]. Докладніших звісток про захоплення козаками Поділля не маємо.
В 1660 р. Юрій Хмельницький в записці до царя у справі кордону з Польщею зазначав, що за Богдана межа від Поділля йшла на Межибож, Винницю (?), Бар, Зіньків, а від Молдавії на Студеницю, Могилів, Ямпіль, Рашків[3].
Полтавський полк [1, 279—303; II, 239, 300—301; II, 29] у 1649—1654 рр. на заході межував з Миргородським, Кропивенським, Чигиринським полками, на сході — з Російською державою.
У 1649 р. до Полтавського полку належало 19 сотень в 17 містах.
Балаклійська сотня — м. Балаклійка (теп. Балаклія), слобідки Борки («Бурки») і Решетилівка. Богацька сотня — м. Богачка (теп. Велика Богачка), слобідка Білоцерківці. Борківські сотні (дві) — м. Борки («Буки», теп. Бірки). Веприцька сотня — м. Веприк. Гадяцька сотня — м. Гадяч. Зіньківська сотня — м. Зіньків. Книшівська сотня — Книшівка «од Гадячного», в 1654 р. не згадується. Кобеляцька сотня — м. Кобеляки, в 1654 р. сотник не згадується. Ковалівська сотня — м-ко Ковалівка, в 1654 р. сотника немає. Куземинська сотня («сотня Кузимірская») — м. Куземин. Лукомська сотня («сотня Лукомская») м. Лукомля (теп. Лукім'я). Лютенська сотня — м. Лютенька. Опішнянська сотня «з Опушное» — м. Опішня. Подольська сотня («Гадяцкого повіту») — М. Подольск (положення невідоме). Полтавські сотні (три) — м. Полтава, одна сотня без окремої назви, дві інші названі від імен сотників Петрашова і Оксютина. Ряшівська сотня — м. Ряшівка (теп. Рашівка).
У 1654 р. згадується ще чотири сотні: м. Більськ; м. Котельва (також «Котелва Заровского» [1, 239]); м. Старі Санжари (теп. Санджари) і слобідка Нові Санжари; м. Черкаська Грень (теп. Грунь).
Прилуцький полк [1, 304—320; III, 30] на півночі в 1649 р. межував з Чернігівським полком, у 1654 р. — з Ніжинським; крайні його сотні з цього боку Монастирищинська, Ічнян-
