розмістити на цьому місці своє укріплення, яке б замикало тільки нікому не потрібне Річище, а головне русло Дніпра і Кічкаську переправу лишало для вільного проходу ворога.
Та й саме це місце, що знаходилося «ніби орлине гніздо на ледве приступній скелі», для кінних, земних бійців, а не для небесних птиць було зовсім непідхожим. Як могли козаки, сильні своїми «списами та шаблюками», знизу битись проти татарських стріл згори? Де ж могли вони на тому острівці поставити й укрити своїх коней? Чим їх годувати? Де шляхи зв'язку і відходу? Ні, Канцирська скеля не була придатною для козаків і служебників Вишневецького.
Якими б хоробрими і стійкими у бойовій лаві не були козаки, але оточені з суші і з води, особливо на маленькій скелі, яка обстрілювалась з усіх боків, вони не могли б чинити опір усьому кримському війську не тільки 24, а й один день.
Окоп Вишневецького міг бути тільки на Кічкаському мисі, де справді і були знайдені залишки його валів.
Не только в художественной, но частично даже в исторической литературе без каких-либо оснований, а просто «по традиции» утверждается, что окоп, заложенный Д. И. Вишневецким, имел вид каменного рыцарского замка и что это укрепление было возведено им в днепровском протоке Речище на маленькой Канцыровской скале, ошибочно принимаемой за остров Малую Хортицу.
Уяснить место нахождения Малой Хортицы необходимо как для понимания сложных событий начала борьбы запорожского казачества с попытками подчинения его власти Польско-Литовского королевства, так и для освещения стремлений Московского государства, Литвы и Крыма закрепиться за порогами Днепра.
Настоящая статья является продолжением историко-географических исследований автора, опубликованных в «Известиях Всесоюзного географического общества» (1963, вып. 6, т. 95 — «Где был древний Протолчий брод?») и в «Археографическом ежегоднике» (1963, изд. АН СССР — «Южные пути Киевской Руси на Запорожье»), и началом исследований географии Запорожских Сечей.
Изучив значительное количество мемуарных, картографических и архивных источников, автор устанавливает, что истинное местонахождение окопа — на бывшей Малой Хортице, и подает некоторые мало известные и вновь выявленные данные о Малой Хортице и окопе Вишневецкого.
