у 1602 р.[1], тобто через три з половиною сторіччя після приходу монголо-татар, на наш погляд, помилковий.
Займаючи нові території, монголо-татари не користувалися назвами рік, бродів, могил та урочищ, що існували до їх приходу. Даючи нові назви топооб'єктам, вони завжди виходили із звичної для них господарської доцільності або з особливості об'єкта. Виходячи з цього, нам здається більш правильним і достовірним вважати, що назва Кічкаського мису і перевозу походить від тюрського слова «кискаш» — короткий, коротший, найкоротший і мала означати найменшу ширину Дніпра біля мису поблизу переправи.
Історики і мандрівники, які писали про цей район до ХІХ ст., будучи єдиної думки про характер рельєфу мису, як найбільш примітного підвищення з правого боку Дніпра поруч з місцем переправи, називають її по-різному: Багрянородний (50-ті роки Х ст.) вважає її частиною берега, але не дає назви[2]; Литвин (середина XVI ст.) також вважає, що вона знаходилась на березі і називає її Кічкасом[3]; Вишневецький (1556 р.) у повідомленні про побудову свого городка говорить про Хортицький острів; Бельський (кінець XVI ст.) згадує острів Коханіє[4]; Лассота (1594 р.) по дорозі на Січ пише про Кічкас, а при поверненні — про острів Малу Хортицю[5]; Боплан (40-і роки XVII ст.) в тексті «Описания Украины» називає підвищення біля місця переправи Кічкас[6], а на своїй карті зазначає його як острів острів Коханіє[7]; віце-адмірал Сенявін (1737 р.), який заклав суднобудівну верф на обох берегах дніпровської протоки поруч з переправою, називає її островом Вищої Хортиці[8].
Ця розбіжність у характеристиці і назві одного і того ж місця стане зрозумілою, коли врахувати, що ні постійного
- ↑ Д. И. Эварницкий. История запорожских казаков, т. I, СПб., 1892, стор. 41.
- ↑ Г. Ласкин. Сочинение Константина Багрянородного «О народах». — Чтения в обществе истории и древностей Российских, кн. І (188). М., 1899, стор. 73.
- ↑ Извлечения из сочинения Михалона Литвина «О нравах татар, литовцев и москвитян». — Архив историко-юридических сведений, относящихся до России. М., 1854, стор. 65.
- ↑ И. Бельский. Сказание «О казаках» из «Хроники Польской»; А. В. Стороженко. Стефан Баторий и днепровские казаки. Исследования, памятники, документы и заметки. К., 1904, стор. 265.
- ↑ Путевые записки Эриха Лассоты, отправленного римским императором к запорожцам в 1594 году. Одесса, 1875, стор. 30, 52.
- ↑ Описание Украины. Сочинение Боплана. Перевод с французского Ф. Устрялова. СПб., 1832, стор. 23.
- ↑ В. А. Кордт. Материалы по истории русской картографии, вып. 2. К., 1910, табл. 9.
- ↑ А. Балов. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоановны. Война России с Турцией в 1736-1739 гг. Первые три года войны, т. І. СПб., 1906, стор. 474.
